В середньому, за даними Геллап, (ред.- американський інститут дослідження громадської думки) американці працюють 47 годин на тиждень. Але це тільки ті, хто трудиться повний робочий день.
Про це пише Тетяна Ворожко для голосу Америки. Якщо врахувати також тих хто працює пів дня та сезонних працівників, то робочий тиждень середньостатистичного американця триває 34,4 години, що більше, ніж у Франції або в Німеччині, але поступається 15 країн, серед яких все Балтійські країни, Греція і Мексика.
Одного разу ми з чоловіком зустріли в магазині його друга, з яким він не бачився років п’ять. І перше, що той йому повідомив про своє життя, – це кількість відпрацьованих минулого тижня годин. Ми так і не дізналися, одружився він чи, може бути, купив будинок. Втім, дивуватися тут особливо нічому. Коли цього годинника 60, а то і 100 – ні на що інше в житті часу просто не залишається.
Українська журналістка пише далі про як працюють американці, скільки часу витрачають на роботу та які вони робітники з власного досвіду. Далі думка Тетяни без змін.
П’ята частина жителів США працюють 60 і більше годин на тиждень
У той же час 18%, або майже п’ята частина жителів США, вкладають в роботу 60 і більше годин на тиждень. Хто ці люди і чому так живуть? Серед них чимало власників малого бізнесу, працівників сфери медицини, громадського харчування, права і фінансів. Втім, «стахановців» можна знайти всюди, включаючи федеральний уряд.
Чоловік моєї колишньої сусідки Шерон – лікар-ординатор. Він працює 80 годин на тиждень, часто цілодобово і з одним вихідним. Відпустка – 2 тижні в році та кілька загальнонаціональних свят. І це не межа. Посада resident, яка приблизно відповідає українському ординаторові, перекладають як «постоялець». Історично лікарі-резиденти жили безпосередньо в лікарні і були доступні в будь-який час дня і ночі.
Інша моя знайома, Дарина, працює фінансовим консультантом у великій американській компанії. Для неї сорокагодинний робочий тиждень – затишшя. А коли вона працює над проектом, то може приділяти цьому і 90 годин на тиждень, включаючи всі вихідні і пару ночей.
Сільвія Гьюлет і Керолін Бак Люс провели велике дослідження про так званих «екстремальних працівниках». Його результати опубліоквалі в Harvard Business Review.
«Екстремальні працівники», за їхнім визначенням, – ті, хто не тільки працює 60 і більше годин на тиждень, а ще й виконує відповідальну роботу, багато заробляє.
Один з таких Судгір, працює у великому комерційному банку в Нью-Йорку. Його трудовий тиждень – 120 годин в тиждень. На сон, їжу і душ він витрачає всього 48 годин на тиждень. Але Судгіра це влаштовує. Він приїхав з Індії, і йому 23 роки. Причому заробляє він більше, ніж 94% жителів США.
І, як з’ясували Гьюлет і Люс, більшість «екстремальних працівників» (66%) люблять свою роботу, віддають їй усі свої думки та сили. Навіть одружені та люди з дітьми отримують більше позитивних емоцій та натхнення на роботі, а сім’ю часто бачать лише у вихідні. Мало хто з них почувається жертвою, а дві третини стверджують, що умови, коли багато потрібно, але й багато дається, підходять їх типу особистості.
Щасливі і не дуже «екстремали»
Причому висока зарплата – не найголовніший фактор задоволення від роботи. Для чоловіків він тільки на третьому місці. Виклик і адреналін, а також геніальних колег вони цінують більше. Для жінок – гроші і зовсім в кінці списку. Найбільше в такій роботі їх приваблює те, що можна досягати реальних змін, впливати на важливі процеси і бути гравцем світового рівня.
Втім, в захваті не всі. Багато з «екстремалів» вважають, що робота шкодить їх здоров’ю, не залишається часу на змістовні відносини з дітьми, псуються стосунки з чоловіками, страждає навіть нормальна сексуального життя.
Жінки, які становлять 20% «екстремальних працівників» – серед найменш задоволених, переважно через негативний вплив, який їхня зайнятість чинить на дітей.
Екстремальна робоча культура, роблять висновок дослідниці, дає перевагу в короткій перспективі, але дорого обходиться в тривалому часі як для самих «екстремалів», так і для компаній.
Згідно гарвардським дослідженням, щороку в США витрачається від $ 125 до $ 190. 000 000 000 на медичні витрати, пов’язані з фізичними та психологічними наслідками виснаження через робочого стресу і вигорання (burnout).
Але в той же час робочі години і навантаження на одного працівника продовжують рости. Навіть учасники цього дослідження говорили, що ще 5 років тому так важко не працювали. Але чому так відбувається?
Дослідниці пропонують наступні причини:
По-перше, через злиття компаній і аутсорсингу зростає змагальність. Позицій стає менше, конкуренція за робоче місце зростає, а на кожного працівника припадає більше обов’язків. До того ж медична страховка і інші пільги в США переважно надаються роботодавцем, а закон у багатьох випадках дозволяє не платити за понаднормову роботу. Отже, компаніям дуже дорого обходиться кожен працівник. Краще одному платити багато, ніж наймати декількох на нижчу зарплату.
По-друге, в США процвітає так звана екстремальна етика. Вичавити з себе останні соки, піти на ризик і показати, на що ти дійсно здатний – все це постійно пропагується в популярній культурі. Топ-банкіри і топ-менеджери порівнюють себе з учасниками ультра-марафонів і змагань «Залізна людина».
По-третє, новий рівень зв’язку робить працівників доступними в будь-який час дня і ночі.
По-четверте, професіонали найвищого класу, як правило, оточені такими ж талановитими співробітниками. Проводити з ними час стає цікавіше, ніж з друзями дитинства або навіть з подружжям.
По-п’яте, глобалізація змушує провідні компанії бути відкритими 24 години на добу. Коли у тебе клієнти в Делі і в Боготі, важко залишатися в межах восьмигодинного дня.
Улюблена письменниця Дональда Трампа – теж за «екстремальну етику»
Я б ще додала, вже в більш широкому вимірі, протестантську етику, згідно з якою праця є однією з найвищих цінностей, а також вплив уродженки Петербурга, а пізніше мешканки Криму Аліси Розенбаум.
Вона народилася на початку 20-го століття, в 1925 році виїхала з Радянського Союзу, де її родина втратила фамільні аптеки і мало не померла від голоду. У США Аліса вийшла заміж за голлівудського актора і під псевдонімом Айн Ренд опублікувала кілька книг, які проповідують її філософську концепцію «об’єктивізму» – протилежну від ненависного їй більшовизму і колективізму. Книги Айн Рєнд справили на американців величезне враження і її можна назвати одним із стовпів консервативної ідеології в США.
Я старанно прочитала її книжку «Атлант розправив плечі», сторінок на 800. На мою думку, її філософію можна підтримувати до тих пір, поки не народиш дитину або не збільшує. Її звинувачували в вихвалянні егоїзму, а її позитивні герої, як і вона сама в реальному житті, не мали дітей і дуже багато працювали. Повна самовіддача роботі, відповідно до об’єктивізму, – основна мета і цінність людського життя. І ділитися заробітком ні з ким не треба.
До речі, згідно з Washington Post, Айн Ренд – улюблена письменниця Дональда Трампа, колишнього держсекретаря Рекса Тіллерсона і ще кількох членів його нової адміністрації.
