Українці, які приїхали до Британії через війну, за кілька років встигли побудувати тут нове життя: знайшли роботу, облаштували побут і почали замислюватися про купівлю власного житла. Проте тимчасові візові програми не дають їм відповіді на головне запитання: чи зможуть вони залишитися в країні після завершення війни? Дискусія про майбутнє українців розгорнулася і в британському суспільстві після публікації британської газети The Times.
9 листопада видання опублікувало матеріал про українські родини, які попри тривале життя у Сполученому Королівстві досі не мають визначеності щодо свого імміграційного майбутнього.
У публікації йдеться про людей, які вже стали частиною британських громад: працюють, сплачують податки, виховують дітей і будують довгострокові плани. Для декого наступним кроком мала б стати купівля власного будинку. Однак невизначеність із правом на постійне проживання змушує відкладати важливі рішення.
76% українців хочуть залишитися у Британії навіть після війни
Масштаб проблеми демонструє свіже дослідження Бірмінгемського університету, у якому взяли участь понад 5,4 тисячі українців. За його результатами, 76,6% опитаних хотіли б залишитися у Британії навіть після завершення війни. Ще 18,1% поки не визначилися, а 4,6% планують повернутися на батьківщину.
Водночас майже 88% респондентів не бачать доступного для себе шляху до отримання імміграційного статусу, який дозволив би залишитися у країні на постійній основі. А 82% учасників дослідження вважають, що Україна не буде безпечною навіть після завершення бойових дій.
Згідно з офіційною статистикою, станом на березень 2026 року у Британії перебували понад 180 тисяч людей, які отримали дозвіл на перебування за українськими візовими програмами. Серед них – близько 38,4 тисячі дітей віком до 18 років.
Британці підтримують українців: «Вони є надбанням нашої країни»
Матеріал The Times викликав активне обговорення у соцмережах. Частина британців підтримала українські родини, наголосивши на їхньому внеску в економіку та місцеві громади.
Користувачка Michelle Heath поділилася власним досвідом допомоги українським переселенцям. За її словами, за чотири з половиною роки багато родин встигли пройти важливі етапи життя у Британії: діти навчаються у школах, створюються сім’ї, народжуються діти, а дорослі будують кар’єру та роблять внесок у британську економіку.
«Вони ТАК багато працюють, вони віддані та лояльні працівники, вони є надбанням нашої країни».
«Тепер вони мають пенсійні накопичення і роблять внески до нашої системи. Я прийняла понад 300 біженців у своєму регіоні через власну благодійну організацію, яку створила для підтримки українців. Я вважаю, що лише четверо-п’ятеро з них не працюють, і це люди з інвалідністю або ті, хто доглядає за батьками з деменцією… Серед них були професори, лікарі, викладачі, які погоджувалися на справді непрестижну роботу, щоб оплачувати рахунки. DWP виділяв гроші для українців, але наші люди не хотіли брати жодної копійки. Я бачила, як жінка з дитиною, які не мали нічого, відмовилася від одягу, бо комусь іншому він був потрібніший! Зараз вони живуть самостійним життям. Дайте їм спокій».
На обговорення відреагувала й українка Юлія Бонд. Вона подякувала The Times за увагу до проблеми та пояснила, що дискусія насправді значно ширша за можливість придбати нерухомість у Британії. За її словами, роки невизначеності впливають на працевлаштування, освіту, житлові умови, психологічний стан, розвиток бізнесу та, найголовніше, майбутнє дітей. Візові програми спочатку створювалися як тимчасові рішення, однак за майже п’ять років життя багатьох українців докорінно змінилося.
«Не кожен українець хоче залишитися назавжди, але ті, хто цього прагне, заслуговують на справедливий вибір», – зазначила вона.
На її думку, більша визначеність щодо імміграційного статусу була б вигідною не лише українцям, а й самій Британії. Це заохочувало б людей інвестувати у довгострокове майбутнє, розвивати економіку та зміцнювати місцеві громади: «Йдеться не лише про те, що Британія може запропонувати українцям, а й про те, що українці можуть і надалі давати Британії».
Olya B’Ruach також виступила на підтримку українців, які прагнуть облаштувати життя у Британії: «Багато іммігрантів можуть робити внесок у розвиток країни та ставати цінними членами своїх громад. Якби уряд доклав певних зусиль, щоб з’ясувати, хто працює, оплачує рахунки та податки, а хто приїхав, щоб отримувати більше, нічого не роблячи, це змінило б ситуацію та відкрило двері для тих, хто на це заслуговує».
«Багато українців тут не бідні, вони розумні, відкривають власний бізнес, готові облаштовуватися та робити свій внесок. А ця невизначеність зупиняє їх і змушує покладатися на соціальні виплати або просту тимчасову роботу. Це проблема уряду!».
Patrick Murphy звернув увагу на культурну близькість двох країн: «Британії потрібно відкрито говорити про важливість культури та цінностей у контексті імміграції. Україна поділяє схожі з Британією культуру та цінності. Це полегшує інтеграцію українців».
«Звідки у біженців гроші на купівлю будинків?»
Водночас частина користувачів поставила під сумнів можливість українців придбати нерухомість після кількох років перебування у країні. Деякі коментатори порівняли їхні перспективи з фінансовими можливостями самих британців.
Kevin Špeerhak: «Купувати тут будинки? За які гроші? Вони ніяк не могли заробити стільки, щоб придбати будинки, відколи почалася війна».
Brett Fox: «Багато британців також хотіли б купити будинок, але ніколи не зможуть собі цього дозволити».
Деякі коментатори нагадали, що британська програма допомоги українцям спочатку мала на меті забезпечити їм прихисток від війни, а не створити умови для інвестування у місцеву нерухомість.
Mi San: «Ця домовленість була розроблена для того, щоб вивезти їх із зони бойових дій, а не для того, щоб сприяти їхнім інвестиціям у британську нерухомість».
Rob King: «Україна величезна, і не вся її територія є зоною бойових дій. Вони могли б легко оселитися у західних регіонах».
Kirk Lazarus: «Статус біженця – це лише тимчасові відносини. Коли мир повертається, люди природно хочуть повернутися до своїх рідних країн».
Ще одна частина дискусії стосувалася державної допомоги. Bobby Rich припустив, що працюючі українські родини могли б залишитися у Британії, якщо не користуються державними виплатами, оскільки вони роблять внесок в економіку. Натомість пенсіонерам, людям з інвалідністю та тим, хто отримує соціальну допомогу, на його думку, не варто дозволяти залишатися після завершення війни.
Читайте також: Нейрохірург на складі, онколог за кермом таксі: як українці втрачають кваліфікацію в Британії
фото: Alexey Fedorenko / Shutterstock
