Український Нью-Йорк — це не окремий район на карті, а ціла мережа місць, де вже понад століття живе українська культура: від вулиці імені Тараса Шевченка та історичних церков до музеїв, мистецьких центрів і суботніх шкіл.
Українська громада створила в мегаполісі власний культурний простір, який об’єднує кілька поколінь емігрантів і новоприбулих українців. Про український Нью-Йорк розповідає артвикладачка та журналістка Мирослава Фоллбек для Ukrainian People Magazine.
Від перших емігрантів до «Маленької України»
Масова українська імміграція до Нью-Йорка розпочалася наприкінці XIX століття. До міста приїжджали вихідці з Галичини, Закарпаття, Лемківщини та інших західноукраїнських земель, які тоді входили до складу Австро-Угорщини. Більшість шукала роботу й кращих можливостей для життя. Люди працювали на фабриках, будівництвах і в майстернях, часто не знаючи англійської, але намагалися зберегти рідну мову, віру та звичаї.
Наступні хвилі міграції були пов’язані з політичними переслідуваннями, війнами та радянськими репресіями. Після Другої світової війни до США прибуло чимало українських науковців, лікарів, інженерів, викладачів, митців і священників. Наприкінці радянської доби та після проголошення незалежності України громада поповнилася новими переселенцями.
Ще одна хвиля українців приїхала після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році. Так у Нью-Йорку зустрілися люди з різним досвідом, але зі спільним прагненням підтримувати зв’язок з Україною.
Історичним осередком громади став район Іст-Віледж на Мангеттені, де сформувалася так звана «Маленька Україна». Тут українці відкривали магазини й ресторани, засновували церкви, школи та громадські організації. Згодом через зростання вартості житла багато родин переїхали до Брукліна, Квінза, Статен-Айленда та передмість.
Українська громада стала менш зосередженою в одному районі, але зберегла свої інституції. Сьогодні її осередки — це храми, музеї, школи, культурні центри та місця зустрічей у різних частинах міста.
Taras Shevchenko Place: українське ім’я на карті Мангеттена
Одне з найвиразніших нагадувань про українську присутність у Нью-Йорку — невелика вулиця Taras Shevchenko Place в Іст-Віледж. Вона з’єднує East 6th та East 7th Streets і носить ім’я українського поета з 1978 року, коли її перейменували на прохання української громади.
Для діаспори це стало символічним визнанням української культури в одному з найвідоміших міст світу.
Поруч розташована українська католицька церква святого Юра — один із найдавніших осередків громади. Парафію заснували 1905 року, коли українським іммігрантам було важливо мати власне місце для богослужінь і спілкування. Сучасний храм на East 7th Street збудували наприкінці 1970-х років за проєктом українського архітектора Аполінарія Осадци.
Ще одна традиція громади — Український фестиваль святого Юра. Під час свята частина East 7th Street перетворюється на майданчик української культури з музикою, народними танцями, вишиванками, сувенірами та національними стравами.
Український музей: мистецтво та історія діаспори
За кілька кварталів від Taras Shevchenko Place розташований The Ukrainian Museum — один із важливих культурних осередків українців у США. Його історія пов’язана з колекцією українського народного мистецтва, яку Союз українок Америки зібрав для українського павільйону на Всесвітній виставці в Чикаго 1933 року. У 1976 році музей офіційно розпочав роботу в Нью-Йорку.
Його колекції охоплюють вишивку, традиційний одяг, кераміку, писанки, ікони, живопис, графіку, скульптуру та архівні матеріали. Через ці експонати музей розповідає про українську історію, народні традиції, мистецькі напрями й досвід еміграції.
Тут зустрічаються різні епохи — від традиційного народного мистецтва до модернізму й сучасної творчості. Музей нагадує, що українська культура продовжувала розвиватися й за межами батьківщини, а еміграція стала частиною її історії.
Українці, які вплинули на мистецьке й інтелектуальне життя Нью-Йорка
Український слід у місті залишили не лише громадські організації та релігійні установи. Українці зробили внесок в американське мистецтво, науку, літературу й музику.
Серед них — скульптор Олександр Архипенко, уродженець Києва та один із новаторів скульптури XX століття. Він переїхав до США 1923 року, заснував мистецьку школу в Нью-Йорку та продовжив експерименти з формою й простором. Архипенко помер у Нью-Йорку 1964 року.
Важливе місце в українському культурному житті за кордоном посів і Яків Гніздовський — художник, графік і кераміст, чиї роботи виставляли в багатьох країнах світу.
Ще одна визначна постать — мовознавець і літературознавець Юрій Шевельов. Після Другої світової війни він працював у європейських університетах, а згодом викладав у Гарварді та Колумбійському університеті. Його наукова спадщина стала важливою частиною української гуманітаристики за кордоном.
А співачка Квітка Цісик, яка народилася в нью-йоркському районі Квінз у родині українських емігрантів, допомогла познайомити американську аудиторію з українською піснею.
Український Інститут Америки на П’ятій авеню
Ще одна важлива адреса — Український Інститут Америки, розташований у Fletcher-Sinclair Mansion неподалік П’ятої авеню та музейної милі Мангеттена.
Інститут заснував 1948 року промисловець і меценат Володимир Джус, відомий у США як William Dzus. У 1955 році організація придбала історичний особняк кінця XIX століття, який сьогодні є визначною пам’яткою архітектури.
У просторі Інституту відбуваються художні виставки, концерти, кінопокази, літературні вечори, лекції та освітні заходи. Завдяки цьому українська культура виходить за межі власне діаспорного середовища й стає частиною культурного життя Мангеттена.
Українська школа: мова для наступних поколінь
Для збереження ідентичності важливі не лише музеї та фестивалі, а й освіта. Українські суботні школи допомагають дітям підтримувати зв’язок із мовою, історією та культурою родини.
Одним із таких осередків стала Школа українознавства при Об’єднанні українців Америки «Самопоміч», заснована 1949 року. Протягом десятиліть тут змінювалися покоління учнів і вчителів, але залишалася головна мета — передавати українські знання дітям, які навчаються в американських школах.
Для багатьох із них суботня школа стає місцем, де українська мова звучить не лише вдома, а й серед друзів. Тут діти знайомляться з ровесниками зі схожим родинним досвідом і відчувають себе частиною ширшої громади.
Як змінилася українська громада після 2022 року
Повномасштабна війна знову змінила український Нью-Йорк. До міста та його околиць прибули люди, які залишили Україну через небезпеку. На відміну від багатьох попередніх поколінь емігрантів, частина з них не планувала назавжди залишати батьківщину.
Нова хвиля принесла власний досвід незалежної України, сучасну музику, професійні навички, підприємницькі ідеї та нові форми громадської активності. Водночас давня діаспора вже мала те, що допомагає новоприбулим адаптуватися: церкви, школи, культурні організації та мережі взаємодопомоги.
Так у місті перетнулися кілька поколінь українців. Одні десятиліттями будували громадські інституції, інші розширюють їхню діяльність і створюють нові ініціативи.
Сьогодні українське життя в Нью-Йорку не зосереджене в одному районі. Колишня «Маленька Україна» змінилася разом із містом: житло в Іст-Вілидж подорожчало, частина старих закладів зникла, а українські родини розселилися в різних районах і передмістях.
Проте українська присутність залишається помітною. Її можна відчути на службі в церкві святого Юра, на фестивалі в Іст-Вілидж, у залах Українського музею, на заходах Українського Інституту Америки або в суботній школі. Вона звучить на концертах, лекціях і громадських акціях, а іноді — просто в розмові двох людей українською посеред Мангеттена.
Читайте також про 25 місць у Чикаго, які варто знати кожному українцю
фото: Ron Adar / Shutterstock
