Переїхати в іншу країну – завжди складно, а коли це вимушено й без підготовки, завдання ускладнюється вдвічі. 37-річна Олександра опинилася в Північній Ірландії разом із сім’єю після початку повномасштабного вторгнення.
Нове середовище, мова, робота й адаптація дітей – усе довелося освоювати швидко. Але саме тут вона знайшла заняття, яке не тільки підтримало її саму, а й стало корисним для інших. Вона пройшла навчання і отримала грант на розвиток – кошти, які дозволили придбати обладнання та пройти додаткову підготовку як фітнес-інструкторки. Так у її житті з’явився Nordic Walking. Своєю історією жінка поділилася із UA-Platform.
Після початку повномасштабного вторгнення Олександра з сім’єю була в Києві. Вона пригадує, що рішення виїжджати довелося ухвалювати швидко: «Коли почалися вибухи, ми зрозуміли, що залишатися небезпечно. Виїхали на Західну Україну, а вже звідти через Польщу потрапили до Дубліна», – говорить вона.
У Дубліні сім’я кілька тижнів жила в готелі, оформлюючи документи для в’їзду до Великої Британії. Переїзд до Колрейна став можливим завдяки людині, яку Олександра знала давно.
«Моя викладачка зі студентських років давно переїхала і живе в Белфасті. Викладає у Queen’s University Belfast. Вона планувала допомогти своїй родині з Херсону але на той час родина не могла виїхати і вона дізналась про нашу ситуацію і вирішила допомогти нам (згодом і її родичі змогли виїхати і теж живуть у Північній Ірландії). Завдяки їй ми отримали спонсорів в Колрейні ( це 1 година від Белфасту)», – каже вона.
Найважче в чужій країні – не знати мови
Перші місяці в новій країні були непростими. Насамперед через мову.
«Ми мови не знали зовсім. Це було найважче. Діти пішли тут в школу – все нове, але вони вивчили мову дуже швидко», – розповідає Олександра.
Щоб закріпитися, доводилося брати будь-яку роботу:
«Я працювала і в барах, і в супермаркетах. Те, що було доступно. Та поступово стало зрозуміло, що потрібно рухатися далі. Я почала вчитися, пробувала різні напрямки: масаж, фітнес, курси про те, як вести бізнес у новій країні».
«Усе це було для того, щоб швидше вивчити мову, зрозуміти, що тут цікаво, і знайти роботу, яка давала б і задоволення, і можливість бути поруч із дітьми: відводити їх до школи, мати час і змогу оплачувати позашкільні заняття».
«Зараз у мене вже є сертифікат інструктора з плавання, indoor cycling, скоро буду тренером зі степ-аеробіки – тут це все реально отримати, коли працюєш у фітнес-центрі. І ще я повернулася до консультацій з харчування, якими займалася ще в Україні».
У цей час вона шукала активності, які могла б рекомендувати своїм клієнтам, і випадково натрапила на скандинавську ходу.
«Якось в соцмережах побачила групу з Nordic Walking. Фото мене зачепили. Спробувала сама – і зрозуміла, що хочу знати більше».

Щоб працювати професійно, вона пройшла курс у Club Nordic Walking ONWF “Life Happy”, а згодом отримала сертифікацію INWA (International Nordic Walking Association ) – Міжнародна асоціація скандинавської ходи – для роботи з дорослими та дітьми.
«Хотіла навчати правильно, тому пройшла курс і здобула сертифікат інструктора», – каже вона.
«Я звернула увагу, що в Колрейні багато людей займаються руховою активністю, але скандинавські палки майже ніхто не використовує».
Тоді й виникла у Олександри ідея про подальший розвиток.
«Я подумала про те що можна спробувати організувати групи. Я подала заявку на грант в Causeway Coast & Glens Borough Council (CCG Council) з ідеєю поєднати правильне харчування та фізичну активність: проводити лекції й одразу виходити з людьми на тренування з палицями. Мені виділили £1500 – на навчання персонального фітнес-інструктора та на закупівлю палиць і необхідного обладнання».
Так з’явилися перші заняття.
«Почали приходити і наші, українці, і місцеві. Молоді поки небагато, але інтерес є».

Користь скандинавської ходьби
Для Олександри ця дисципліна – поєднання фізичної ефективності та доступності. Вона пояснює: «Скандинавська хода – це не просто прогулянка. Вона залучає до 90% м’язів тіла, покращує поставу, знімає напругу зі спини і суглобів. Але головне – доступність і природний рух».
Окремо вона наголошує на важливому: користь виходить далеко за межі фізичного навантаження.
«Nordic Walking допомагає і фізично, і ментально. Людина знімає стрес, заспокоюється, стає емоційно стійкою. В Англії є тренерка зі скандинавської ходи, яка проводить заняття в школах. Вона розповідає, що бачила дуже хороші зміни у дітей з аутизмом: вони стають більш відкритими, впевненими та активними. Це справді працює».
Серед фізичних переваг, які вона бачить у своїх групах і які підтверджуються практикою у світі:
- зменшення болю в суглобах і спині
- покращення рухливості та роботи м’язів спини й плечового поясу
- підвищення імунітету
- допомога людям із хворобою Паркінсона (як частина терапевтичної активності)
- зниження ризиків, пов’язаних із малорухомістю
- у деяких випадках – можливість уникнути операцій на суглобах
«Є випадки, коли люди, які стояли в черзі на заміну тазостегнового суглоба, після регулярної скандинавської ходи відчували настільки значне покращення, що операцію скасовували», – додає тренерка.
Зміни приходять швидко:
«Уже після 3–4 занять люди кажуть, що відчувають себе краще. Менше болю, більше енергії. Після першого заняття більшість не очікують такого ефекту від «звичайної ходи з палицями».
Погодні умови в Колрейні змінюються часто, але для групи це не проблема.
«Немає поганої погоди – є невідповідний одяг. Ми переносимо заняття лише коли вітер чи дощ дуже сильні».


Для самої Олександри скандинавська хода стала способом впорядкувати думки після переїзду та адаптації: «Коли йдеш уздовж моря й чуєш хвилі, ритм палок – це заспокоює. Для мене це медитація в русі».
Серед її планів – розвиток постійної спільноти Nordic Walkers у Колрейні, регулярні та виїзні тренування, благодійні заходи, співпраця з місцевими організаціями та впровадження занять у школах.
І наостанок, порада українцям у новій країні: «Не бійтеся виходити з дому. Рух допомагає не тільки тілу, а й душі. Той, хто шукає, завжди знаходить. І я дуже хочу, щоб мовний бар’єр нікого не зупиняв.
Читайте також: “Була перекладачем у лікарнях”: українка у Північній Ірландії допомагає біженцям
Авторка: Марина Юрченко
фото надані Олександрою



