Історія, схожа на кіно: американка відшукала своє українське коріння і стала першою у своїй родині, хто знову ступив на українську землю. Подорож американської художниці Елізабет Роскам, яку розповідає «Рубрика», – це історія про силу пам’яті, родинні зв’язки, що долають час, і прагнення повернутися до витоків.
Елізабет Роскам – художниця та філантропка, відома своїми роботами на українську тематику. Ще у 2014 році вона подарувала свою картину Bright Horizons (“Яскраві горизонти”) тодішньому президенту України Петру Порошенку після його виступу в Конгресі США. З того часу її творчість стала відображенням української стійкості – у багатьох роботах соняшники переплітаються з образами руйнувань, нагадуючи, як Україна продовжує жити й квітнути попри війну.
Художниця неодноразово наголошувала, що мистецтво здатне говорити без перекладу. Вона прагне, щоб її картини допомагали світові побачити незламність українців і відчути силу нації, що бореться.
Її шлях до українського коріння почався зі старого паспорта 1920-х років і завершився емоційною зустріччю з родичем, про існування якого вона навіть не здогадувалася.
Родинна історія, що ожила через покоління
Для Елізабет Україна – не просто тема для творчості, а частина особистої ідентичності. Її дідусь і бабуся емігрували з України у 1920-х роках, рятуючись від голоду й репресій. У США вони виховали доньку, яка вже народилася в еміграції, але намагалася зберегти українські традиції.
Елізабет також виросла у родині, де звучала українська мова, святкувалися традиційні свята й береглася пам’ять про далеку батьківщину.
Після початку повномасштабного вторгнення її син, який працює відеографом, поїхав до України, щоб задокументувати життя людей у країні, понівеченій війною. Сама ж художниця відвідала Україну тричі, і кожна поїздка ставала для неї частиною пошуку власного минулого.
Повернення у Тернопіль: перші кроки до витоків
Найзворушливіший етап її історії розпочався у 2019 році. Тоді, перебуваючи з чоловіком у Польщі, Елізабет вирішила скористатися нагодою і поїхати до Львова, а звідти – до Тернополя, міста, звідки походила її родина. Вона мала лише стару адресу з паспорта родички 1920-х років і кілька пожовклих фотографій.
Разом із перекладачем вона вирушила шукати місце, де колись стояв дім її предків. На його місці тепер був новий будинок, мешканці нічого не знали про минуле. Здавалося, пошуки марні – аж поки сусід не згадав чоловіка з таким самим прізвищем.
Коли Елізабет показала старі фото, один із чоловіків упізнав себе на дитячому знімку. Це був її троюрідний брат Ігор – людина, яка навіть не знала, що має родину в Америці.
Ігор розповів, що його родину в 1940-х депортували до Сибіру, через що було втрачено всі зв’язки з рідними. Для нього відкриття родини в США стало шоком, а для Елізабет – моментом глибокого усвідомлення власної історії. Разом вони відвідали сімейне кладовище, де вона вперше побачила імена, про які мати розповідала їй усе життя.
Художниця зізналася, що це була одна з найзворушливіших митей у її житті – суміш радості, болю й вдячності. Єдине, про що вона шкодує, – що її мама не дожила до цього дня і не змогла побачити, як родина знову об’єдналася після десятиліть розлуки.
Читайте також: Посол Канади Наталка Цмоць – про своє українське коріння та діда-провідника ОУН
на головному фото – Елізабет з троюрідним братом Ігорем; фото з архіву Елізабет Роскам
