Кожного другого вівторка о 16:00 на манчестерському радіо ALL FM 96.9 можна почути українську передачу «Разом» – єдине в Британії україномовне радіошоу на FM-частоті.
Автор і ведучий проєкту – журналіст Анатолій Шалаєв, який разом із родиною переїхав до Британії влітку 2022 року через повномасштабну війну. В еміграції він не зрадив своїй справі та створив унікальний проєкт, який транслює українське слово, пісню, культуру та голос діаспори просто в британському ефірі.
В інтерв’ю для Platform Анатолій розповів, як випадковий візит на місцеву радіостанцію перетворився на регулярні ефіри з українськими артистами, активістами й експертами. Ми поговорили про місію програми, як місцеві реагують на українську мову та музику на місцевих FM–хвилях, а також що найбільше зворушує його під час ефірів.
Ваша історія еміграції. Чому ви обрали саме Британію? З чого починали тут і як проходила ваша адаптація?
– Ми приїхали до Британії в липні 2022 року. Країну обрали по дуже тривіальній причині. Моя дружина – викладачка англійської мови, тому хотіли все ж таки бути в Європі. Хоча мій рівень англійської був на рівні «London is the capital of Great Britain».
Наші хости прийняли нас надзвичайно добре: прикрасили свій дім українською символікою, допомогли нам з адаптацією дітей у школі, дружині допомогли знайти роботу асистента вчителя. Та процес адаптації, я думаю, ще триває.
Ви живете поблизу Манчестера – міста з великою українською громадою. Як би ви охарактеризували українську спільноту тут? Наскільки вона згуртована, активна, готова підтримувати одне одного?
– В Манчестері давні традиції українства, тут і давня церква, й Український культурний центр. Діаспора, звісно, спочатку надзвичайно допомагала, але, в принципі, невеличка настороженість між новим і старшим поколінням емігрантів залишилася.
Людям, які приїхали дещо раніше, було набагато важче адаптуватись, вони не мали відразу таких можливостей, як ті, які приїхали відосно нещодавно. Вони мали непевний імміграційний статус, часто були нелегалами. А з 2022 року приїхали українці, яким Британія дала практично все, як своїм громадянам, ну, окрім, мабуть, процесу голосування. Тому був певний нюанс, але думаю, він вже зникає. Ми власне от ми на радіо намагаємося цей стереотип, оцей бар’єр подолати.
Громада робить дуже класні речі, новоприбулі започатковують свої проєкти. Ми створили єдине україномовне радіошоу в британському FM-просторі, і люди вже знають, що дорогою з роботи додому по вівторках о 16:00 вони вмикають в авто моє радіо і слухають українську музику та спікерів.
В Україні ви мали значний досвід у журналістиці, але не у сфері радіо. А як виникла ідея створити саме україномовне радіошоу тут, у Британії?
– Це сталось випадково. Мій старший син гарно грає на бандурі, ми її привезли з собою, іноді він тут виступає з концертами. Так от, якось його запросили зіграти на радіо. А це таке ком’юніті-радіо, а-ля «Суспільне» в Україні. Тоді був присутній керівник радіостудії Ед Конелл. Він розповів, що на радіо є польське шоу, індійське, іспанське і так далі. Питаю: «А є українське шоу?» Він каже: «Ні, немає». Так я почав робити український контент на All.fm.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про сам проєкт. Які теми ви підіймаєте у своїх ефірах, хто є вашими гостями? Які меседжі хочете донести слухачам?
– Я думав, що б розповідати, щоб в ефірі британського радіо лунало українське слово, українська пісня, українська музика. Ми взяли наступну модель: кілька хвилин спілкуємося з нашими гостями, далі – українська музика, далі – знову спілкуємося.
Перша передача була перед Миколаєм, у грудні 2023 року, за участі отця греко-католицької церкви з Ліверпуля. Приїхав, благословив. Я думав, що це буде запис. А виявилось, що ми вже в прямому ефірі, це було несподівано.
Гостями в моїх ефірах були і Святослав Вакарчук, і гурт «Друга ріка», коли приїжджали з концертами в Манчестер, «Pianобой», інші відомі люди.
Якщо ще говорити про мистецтво, то були дуже класні ефіри з бандуристкою Марією Петровською, з Юрієм Фединським – це бандурист з Америки, який купив житло в Полтаві, подорожує та виступає в різних країнах, зокрема був у Британії, сам робить бандури. Ми сприяли в організації його концертів по регіону.
Крім цього, запрошуємо експертів та говоримо про питання міграції, працевлаштування, культурного дозвілля, про українську школу, про Пласт. В нас на ефірах були дві «Опори», не лише британська організація, а й українська, з Ольгою Айвазовською. Вони тоді організували класний проєкт – спогади про війну тих українців, які були вимушені переїхати, втратили дім, і ми першими анонсували його реалізацію в Британії.
Чи були у вас особливі історії або гості, які залишили глибокий слід? Можливо, емоційна розмова, яка запам’яталася, або несподіваний відгук про вашу програму?
– Мені дуже приємні відгуки, коли люди пишуть, що спеціально вмикають радіо о такій-то годині і люблять слухати ефір українською.
Був випадок, коли під час передачі до Дня матері ми поставили пісню Скрябіна «Мам», і одна жіночка з української громади, яка раніше приїхала, надсилає мені фотографію своєї мами зі свічкою і каже: «от вона сидить біля віконця, слухає твоє радіо і плаче». Така хвилююча історія для мене.
Якою ви бачите основну місію вашого радіопроекту? Це більше про інформування, підтримку, культурну ідентичність чи все разом?
– Ну, оскільки програма називається «Разом» то, мабуть, це про все разом. Тобто все, що стосується українців Британії, все, чим ми можемо похвалитися, за чим ми можемо посумувати, допомогти один одному, інтегруватися, адаптуватися, що завгодно.
Кожного разу в нас нові гості, спілкуємось і про культурний аспект, і духовний, і юридичний аспект, навіть про видання українських рецептів англійською мовою. Словом, усе, що стосується України.
І також ми тепер вже трохи починаємо брати участь в організації різноманітних українських фестивалів, зокрема як інформаційні партнери. Наприклад, допомагаємо з організацією мультинаціонального фестивалю «Mela» у Ворінгтоні 31 серпня, де ми будемо представляти українську спільноту. Там буде ярмарок, українські виступи, можливість посмакувати українські смаколики. Також ми інформаційні партнери українського фестивалю в Корнуолі, який буде відбуватись 8 серпня.
До речі, в 2024 році ми подалися на конкурс Community Radio Awards і стали фіналістами цього конкурсу як радіошоу, яке має вплив на громаду. А наше радіо вже вдруге отримало «золото» як найкраще ком’юніті радіо Британії.
Наскільки, на вашу думку, радіо сьогодні важливе для українців за кордоном, особливо під час повномасштабної війни? І в чому унікальна цінність саме радіоформату?
– Кажуть, що старі формати медіа – газети, радіо чи навіть телевізор – трошки відмирають, люди більше переходять в соціальні мережі. Я би все-таки заперечив. Я хочу, щоб люди слухали радіо. Це можливо, такі нотки ностальгії. Тому ми спеціально не хочемо подавати нашу програму в інших медіаваріантах одночасно з ефіром на FM. Хоча ми робимо і відеозапис із нашими гостями , який будемо виставляти, але трошечки пізніше. Все ж намагаюсь об’єднувати більш традиційний формат медіа з новим форматом.
А як реагують слухачі, особливо британці, на вашу програму? Який фідбек отримуєте? Чи з’являється інтерес з боку місцевих?
– Звісно, є зацікавленість деяких британців, які, можливо, не розуміють, про що йдеться в ефірі, але їм подобається українська музика. Тому ми розбиваємо наш ефір музикою, щоб не дуже довго говорити з нашими гостями.
Мені декілька британців казали, мовляв, «я не знаю, про що ти там говориш, чесно кажучи, але я вже звик вмикати програму в такій-то годині, мені приємно слухати тебе, українську музику, бо мені подобається Україна».
Така ось невеличка пропаганда української музики, українського слова. Для них це нове, їм це цікаво, тому в ефірі намагаюся ставити композиції різного плану.
Загалом багато британців симпатизують Україні. Нещодавно, коли був бій Усика, ми були на стадіоні Вемблі та спостерігали, наскільки вони підтримували нашого боксера попри те, що його суперником був британець Дюбуа.
Як ви відчуваєте себе особисто: більше частиною української спільноти чи все ж більше інтегрувалися в британську за цей час?
– Особисто я створюю навколо себе такий острівець української спільноти, хоча це не зовсім правильно. Тому що навіть для того, щоб краще відчути англійців, щоб покращити свою англійську мову, треба, мабуть, вириватись і більше комунікувати зі спільнотою британців. Але ми зробили, в принципі, таке комфортне середовище, в якому ми можемо спілкуватися українською, де ми можемо один одного підтримати, святкувати разом якісь заходи, де ми можемо послухати радіо і так далі. Але, якщо чесно, правильно було би все-таки інтегруватися, більш виходити за рамки українського.
Які труднощі або виклики стояли або стоять перед проєктом? Чи є підтримка з боку громади, інших медіа або державних структур?
– Було колись таке хороше галицьке прислів’я «Свій до свого по своє». В нас є постійні партнери, які нам допомагають. Це українське тревел-агентство Fly&Joy, а також Elf College, який допомагає українцям з бухгалтерською освітою опанувати бухгалтерію в Британії.
В нас дуже хороші стосунки з медіа. Знаєте, в Україні була більша конкуренція, а тут я би сказав, що ми просто один одного доповнюємо. Хтось працює в аудіо форматі, хтось у форматі онлайн медіа, хтось блогер. Нас не так багато є, і я думаю, що це дуже класно – об’єднати наші зусилля та робити спільні речі.
До речі, ми є співзасновниками медіа «Маяк Lighthouse». Нещодавно також до нас приїжджав блогер, автор YouTube проєкту «Де жити?», який робить репортажі з різних країн. Тобто, такий формат подвійної співпраці: ми – про вас, а ви – про нас.
Чи плануються нові формати, розширення, подкасти, YouTube-версії? Яким ви бачите розвиток вашої радіостанції в майбутньому?
– Якщо ми раніше робили акцент на Манчестері та Ліверпулі, то тепер я намагаюся охопити загалом Великобританію. Розширюємо і список гостей, тому що з нашого регіону ми вже з усіма поспілкувались.
І, звісно, треба було б робити підсилення, більш активно вести соцмережі, активно розвивати інтернет-трансляцію нашого радіо, пряму і записи. Зараз будемо ставку робити на відеоскладову і також співпрацю з медіа.
Чи бачите ви в якийсь момент своє повернення в Україну, чи все ж хочете надалі пов’язати своє життя з Британією?
– Оскільки я ще зараз працюю в Україні, то так, для себе я бачу повернення. Раніше я досить активно подорожував в Україну і назад. Зараз трохи більш осілий спосіб життя, адже можна онлайн виконувати свої задачі.
Нині моя основна мета – це двоє моїх дітей, які хочуть здобувати освіту. Старший син навчається в британському коледжі, паралельно закінчив 11 клас української школи, нещодавно здав НМТ (національний мультипредметний тест, – ред.). Не знаю, чи він потягне два ВНЗ. Хоча він набрав достатню кількість балів, щоби вступити і в український ВНЗ, та поки що я не впевнений.
Ми всім нашим героям задаємо це запитання: що для вас особисто означає перемога України?
– Дуже складне питання тепер. Знаєте, для мене перемога України – це в дійсності те, що було до повномасштабного вторгнення. Перемога – коли наші вороги зникнуть із наших терен. І також це об’єднання українців, незалежно, де вони знаходяться, чи в Україні, чи за кордоном, це духовна єдність, це публічне середовище, тобто коли ми говоримо, що ми – українці, що ми спілкуємося українською.
Незалежно від того, чи ви за кордоном, чи в Україні, єднайтеся і підтримуйте один одного. Тримайтеся разом і розумійте, що тільки разом ми можемо здолати ворога, як внутрішнього, так і зовнішнього.
Читайте також: Історія Honeyland: як український мед підкорює Британію
Авторка – Марина Кавкало
фото надані Анатолієм Шалаєвим
