Вона народилася і виросла в Канаді, але свою війну обрала за тисячі кілометрів від дому. В інтерв’ю Укрінформу Бріттні Шкі-гіізіс із позивним «Жук», операторка FPV-дронів у ЗСУ, розповіла чому воює за Україну.
Бріттні — канадійка з індіанським корінням, військова з багаторічним досвідом. У 2023 році вона працювала з українськими танкістами, навчаючи їх керувати німецькими «Леопардами». Саме тоді, за її словами, з’явилося відчуття, що може бути кориснішою безпосередньо в Україні, а не залишатися в Канаді.
«У Канаді до дронів не готові»
За її словами, мотивація проста: щодня росія вбиває цивільних, і з цим вона миритися не може.
Так вона приєдналася до лав ЗСУ. Принципово не пішла до Інтернаціонального легіону — хотіла служити разом з українцями. Перед цим вивчила українську мову і навіть дала інтерв’ю нею.
Сьогодні «Жук» служить на Покровському напрямку, який називає одним із найгарячіших. Ситуація, за її оцінкою, залишається важкою.
Колишні колеги з канадської армії регулярно цікавляться її службою. Їх найбільше дивує масштаб застосування дронів у сучасній війні.
Вона пояснює: на Заході це досі нова реальність, і багато хто не усвідомлює, як дешеві FPV можуть знищувати дорогу техніку.
Говорячи про стандарти НАТО, Бріттні обережна, але щодо Канади — відверта: країна не готова до такої війни. Повноцінної підготовки операторів дронів там досі фактично немає, і процес іде повільніше, ніж вимагала б сучасна реальність.
Волога українська зима — важча за канадські морози
Попри те що в Канаді вона звикла до -30 чи навіть -40 градусів, український холод на фронті відчувається інакше. Волога погода при -5 або -10, каже вона, переноситься важче, ніж сухі морози на батьківщині.
На позиціях військові рятуються окопними свічками, хімічними грілками, які кладуть у рукавиці, берці чи спальні мішки. Але найбільший ризик — це не сам холод, а пересування.
Зараз, пояснює військова, зона ураження ворога сягає десятків кілометрів. Дорога на позиції та назад — найнебезпечніша частина ротації. Взимку посадки без листя, і дронам добре видно людей. Додаються мінні поля, які під снігом майже непомітні.
У її підрозділі намагаються тримати ротації по два тижні. Іноді довше — якщо ситуація загострюється, але командування прагне регулярно змінювати особовий склад.
«Усі, кого я знаю, готові воювати до кінця»
Свою кар’єру Бріттні починала як танкістка. Вона визнає, що в умовах цієї війни танки вже не працюють так, як раніше. Їх використовують переважно із закритих позицій — фактично як артилерію. Повноцінні маневри на передовій зараз майже неможливі.
Втім, вона не виключає, що в майбутньому танки можуть повернутися у зміненому вигляді — якщо з’являться ефективні системи протидії дронам.
Новини про вимоги москви щодо поступок територіями, за її словами, у підрозділі практично не обговорюють.
“Усі, кого я знаю, просто готові воювати до кінця. Ми про це не говоримо”.
Про майбутнє вона майже не думає. Каже, що живе сьогоднішнім днем, бо коли і як закінчиться війна — невідомо.
Чи залишиться вона в Україні після перемоги — питання відкрите. Але одне знає точно: вона залишиться військовою. Це, за її словами, єдина річ, у якій вона впевнена на сто відсотків.
Якщо на початку її мотивували професійні навички й бажання бути корисною, то зараз рушієм стала інша емоція. Вона щодня бачить наслідки обстрілів — загиблих цивільних, дітей, літніх людей. І саме це, каже Бріттні, не дозволяє їй зупинитися.
Читайте також: Врятував 50 українських військових: історія бойового медика з Канади
фото – скриншот з відео
