Українські медпрацівники після переїзду на британські острови стикаються з дилемою: або шукати роботу в іншій сфері, або повертатися дододому, щоби працювати за спеціальністю, йдеться в публікації The New York Times.
Понад рік українська кардіологиня Світлана Садова з 20-річним досвідом розносила свої резюме в британські лікарні, але, за її словами, ніхто жодного разу не зателефонував.
33-річний хірург-травматолог Самар аль-Шейх працював вантажником у лондонському супермаркеті та тепер думає над поверненням туди, де його цінують, — в Україну. Він дивиться на знімок на екрані й каже, що втратив усе. Після втечі від війни в Іраку у віці 16 років доктор аль-Шейх став хірургом-травматологом в Україні. Його роботою захоплювалися в Харкові, навіть під час бомбардувань.
Тепер же, виїхавши з України в березні 2022 року разом із сім’єю і знову ставши біженцем, він не може знайти роботу, яка б відповідала навичкам.
“Коли доводиться втрачати двічі, не кожен із цим впорається. Але я не хотів, щоб моя сім’я бачила те, що довелося побачити мені в Іраку”, — сказав 33-річний аль-Шейх, який тимчасово розвантажував вантажівки в лондонському супермаркеті, а тепер знову став безробітним. —Якщо нічого не вийде, нам доведеться повертатися туди, де нас цінують”.
Багато лікарів роздумують над поверненням назад, щоб їхні навички виявилися знову потрібними. Але людям із сім’ями не хочеться наражати близьких на небезпеку.
За словами аль-Шейха, якби він був один, то не виїжджав би з України, але дружина попросила подумати про доньку.
Через мовний бар’єр і складнощі з сертифікацією — аль-Шейх розповів, що йому довелося заповнювати форму на 800 сторінок — багатьом лікарям, які переїхали з України, доводиться працювати в зовсім іншій сфері, а фахівці з високими навичками беруться за просту роботу, щоб що тільки звести кінці з кінцями.
Ендрю Геддес, керівник міграційного центру в Європейському університеті у Флоренції назвав таке становище “викидом мізків” (brain waste).
Аль-Шейху в британському центрі зайнятості запропонували роботу прибиральником у лікарні. Він визнав це поганим жартом. І це на тлі гострого дефіциту кваліфікованого медперсоналу в Британії, через який пацієнтам доводиться тривалий час чекати своєї черги.
Дружина продає випічку, щоб прогодувати дитину
Тепер він цілими днями розсилає свої резюме. Для підтвердження навичок необхідно надати докладні докази, зокрема імена пацієнтів та їхні контакти — під час війни відновити все це складно.
Його дружина пече і продає випічку, щоб прогодувати 8-річну доньку Далію. На тижневу допомогу — 300 фунтів стерлінгів (близько 370 доларів) — вижити неможливо, пояснив лікар з України, додавши, що все ж він вдячний Великій Британії.
Кардіолог миє посуд за 12 доларів на годину
Світлана Садова, кардіолог і мати 16-річних близнюків, 20 років працювала з дітьми, які постраждали від Чорнобиля. Тепер їй довелося мити посуд у ресторані на околиці Лондона за 12 доларів на годину.
Вона ставить собі питання про те, як могла опинитися в такому безнадійному становищі.
“У мене було гарне життя в Україні. Якби мені не потрібно було б піклуватися про дітей, я б уже повернулася назад”, — пояснила вона.
За її словами, під кінець робочої зміни вона не відчуває своїх рук, а зарплати ледь вистачає, щоб прогодувати сім’ю. Вона не може дозволити собі витрати на таксі, щоб дістатися ввечері до села на південному сході Англії, де вона мешкає разом із двома дітьми та своєю матір’ю в будинку англійців, які надали житло. Через складнощі з громадським транспортом їй часто доводиться йти кілька кілометрів у темряві.
Через деякий час таку роботу вона все ж залишила і знову стала безробітною.
Понад рік український кардіолог розносила свої резюме в лікарні, але, за її словами, ніхто жодного разу не передзвонив.
“Деякі люди кажуть мені, що я сильна, але я втомилася бути сильною”, — сказала вона в сльозах.
Деякі медпрацівники, які виїхали з України на початку масштабної війни, вже повернулися назад. Цездебільшого люди старшого віку, які не змогли адаптуватися до нового середовища.
Але й молодим медикам непросто знайти роботу. 24-річна Діана Бєляєва мріє стати сімейним лікарем. 8 років вона пропрацювала в Національному університеті ім. О.О. Богомольця. Свої завершальні іспити вона складала віддалено зі Швеції. Тепер вона живе в шотландському місті Данді, але знайти роботу, яка б відповідала її досвіду, все ж таки не вдається. За її словами, їй запропонували роботу асистента лікаря, але обов’язки, по суті, зводилися до того, щоб прибирати за іншими медиками.
“Навіщо я стільки вчилася, щоб зараз просто міняти постіль? Ми лікарі і тепер змушені просити гроші в уряду. Здається, що зробила помилку в житті”, — зазначила Бєляєва, яка все ж не полишає надії зробити лікарську кар’єру на британських островах.
Читайте також: Чому українським лікарям складно знайти роботу в Британії. Історія українки
Джерело: The New York Times
