Анна Бородай і Катерина Кулішова — українки, яких війна привела до Лондона, а мистецтво об’єднало в спільний проєкт. Вони проводять творчі майстеркласи з елементами арттерапії, популяризують український модернізм і працюють над ідеєю власного артпростору у британській столиці.
У розмові з медіа Маяк Lighthouse героїні говорять про шлях до мистецтва через волонтерство, культурну спадщину України та творчість як спосіб відновлення.
Від бізнесу — до мистецтва і кави
Анна Бородай
Анна родом із Запоріжжя. Майже 20 років вона працювала у бізнес-консалтингу, допоки не зіткнулася з професійним вигоранням. Пошук нових сенсів несподівано привів її у світ speciality coffee.
«Якось мій друг запросив мене в Київ на дегустацію кави… Я зрозуміла, що це те, чим я хочу займатися — speciality coffee».
Ще з 2014 року Анна була залучена до волонтерства — разом із друзями вона заснувала фонд «Переможемо разом», який підтримував українських військових. Благодійність тісно перепліталася з культурними подіями, що зрештою й привело її до мистецтва та дизайну.
Після переїзду до Великої Британії Анна почала працювати з українською громадою як community ambassador, поєднуючи культурні ініціативи, творчість і роботу з людьми.
Одним із перших мистецьких проєктів Анни у Лондоні стали інсталяції з українськими мотивами в червоних телефонних будках.
«Я вигадала прикрашати їх традиційними українськими вінками… Ми плели вінки із соняшників, маків, волошок. Квіти України».
Згодом у проєктах з’явилися сакральні символи, тканина та орнаменти — так українська культура стала видимою частиною британського міського ландшафту.
Від фінансів — до культурної місії
Катерина Кулішова
Катерина родом із Закарпаття. За освітою фінансистка, вона багато років вела бізнес і виховувала трьох дітей. Коли з’явився простір для себе, інтерес до культури переріс у глибоке занурення в українське мистецтво.
Після початку повномасштабної війни Катерина активно волонтерила, а згодом переїхала до Лондона до дітей. Рішення залишитися далося непросто, але стало точкою внутрішнього перезавантаження. Вона долучилася до проєктів Camden Council і Family 4 Peace, працюючи з українською громадою як community ambassador.
«Я називаю це “британський тред”… він дав мені змогу заспокоїтися, заземлитися та зрозуміти, що я насамперед потрібна своїй дитині».
У Британії Катерина зосередилася на культурному волонтерстві: організувала вісім виставок українських художників, представивши понад 150 робіт у церквах, бізнес-просторах і муніципальних локаціях.
Спільний проєкт, який визрівав поступово
Анна й Катерина познайомилися на мистецькій події в Лондоні, але тоді співпраця не склалася — обидві переживали складний період адаптації.
«Ти не можеш створювати щось нове, якщо навіть мінімальні базові потреби не закриті», — пояснює Катерина.
Згодом вони зустрілися знову — вже тоді, коли Анна працювала над власним бізнес-проєктом у межах програми TERN. Саме тоді ідея творчих майстеркласів набула чіткої форми.
Майстеркласи Анни й Катерини поєднують мистецтво та елементи арттерапії. Вони створюють безпечний простір для українців, які живуть у постійному стресі.
«Люди бояться взяти в руки пензля… Але ж українці креативні, талановиті та творчі!»
У програмі — робота з кольором, музикою, малювання із заплющеними очима та емоційна рефлексія.
Український модернізм, який світ досі не почув
Окрема тема їхньої роботи — повернення імен українських митців початку ХХ століття. Катерина нагадує, що багато художників, яких світ знає як «французьких» чи «американських», мають українське коріння.
«Соня Делоне народилася в Україні… Енді Воргол — Андрій Варгола — з лемківської родини… Давид Бурлюк вважав себе українцем із козацького роду».
Радянська система десятиліттями стирала українську ідентичність, а мистецтво існувало під тиском соцреалізму та репресій.
«Ми не можемо знецінювати художників, які залишилися в Радянському Союзі… їхні роботи теж відображають реальність того часу», — наголошує Анна.
Простір, якого бракує
Анна й Катерина мріють про власний український артпростір у Лондоні — місце, де поєднаються виставки, майстерні, лекції, музика і кава.
«Я бачу це як артпростір з експозицією сучасного мистецтва, музичними подіями, поезією…», — каже Катерина.
«І, звичайно ж, випити кави преміумкласу», — додає Анна.
Для них це не просто ідея бізнесу, а спосіб говорити зі світом про Україну — мовою культури, пам’яті й творчості.
Читайте також: Музикант у холодному цеху: як доля привела українця на рибну фабрику в Шотландії
головне фото – ілюстративне: Shutterstock
