Сучасні дітлахи часто сподіваються знайти під подушкою смартфон, конструктор чи модну іграшку. А сто років тому свято Миколая було зовсім іншим – скромним, але сповненим очікування, див і тепла, яке пам’ятають цілі покоління.
Історикиня Оксана Дрогобицька поділилась із сайтом «Репортер» унікальними спогадами про те, що знаходили українські діти під подушкою у перші десятиліття ХХ століття.
Як прикрашали міста та що найбільше чекали діти
У Галичині підготовка до свята починалася задовго до 6 грудня. Вітрини кав’ярень і цукерень прикрашали ялинками, солодкими композиціями й фігурами святого Миколая. На ринках гамір стояв до вечора – усі шукали подарунки. Діти ж затамовували подих, дивлячись на медові пряники-«миколайки».
Письменник Богдан Нижанківський згадував, як ці фігурки «стояли в ризах, фантазійно виведених люкром» і світилися в променях карбідових ламп. Він казав, що завжди мріяв про найбільшого Миколайка – у «мітрі, обсипаній мигдалем», зі справжньою ватяною бородою.
Медівників пекли й у селах – господині ліпили святого з добірної муки та давали дітям або роздавали в «Просвіті». Миколаївські вистави у міжвоєнний період стали традицією, і кожне село чекало на подарункову частину свята.
Подарунок для чемного – навіть якщо грошей не було
Не всі батьки могли дозволити собі дорогий гостинець. Уродженець Івано-Франківчини Іван Кобзей згадував:
«Клопіт був, коли дитина була чемна, а батьки не мали, за що купити відповідної речі».
У такому разі загортали медівника – і цього вистачало, щоб зробити дитину щасливою.
Свято здебільшого організовували місцеві священники та вчителі. Парох Михайло Городиський дарував дітям зошити, олівці та таблички для письма. В Угорниках за сценарії та подарунки відповідали сини душпастиря Михайла Ганушевського.
Громадський діяч Володимир Макар згадував, що у притулку роль святого грав старий слуга Іван у ризах і з мітрою. Він заходив зі словами: «Мир дому сему і всім живущим в ньому!». За ним ішли «ангели» з кошиками та обов’язковий «чортик» із різками.
Тодішні подарунки не могли зрівнятися з сучасними: у багатших родинах діти знаходили апельсини, у бідніших – яблука й горіхи. Завжди клали маленький образок святого. Для сиріт це було найбільше диво року.
Після Другої світової радянська влада намагалася витіснити святого Миколая й нав’язати Діда Мороза зі Снігуркою. Але традиція встояла – діти продовжували чекати різку за бешкет і шукати гостинці під подушкою.
Читайте також: Історія ялинкової іграшки: традиція, якій 200 років
фото: Shutterstock
