У нас люблять цитувати і ставити у приклад Вінстона Черчилля… Але Черчилль обрав інший шлях. Він не розважав народ байками про каву в Берліні наступного літа чи про фотосесію на руїнах рейхстагу. Навпаки, Вінстон відверто сказав нації: не можу обіцяти вам нічого, крім крові, праці, сліз і поту, – пише журналіст, аналітик Петро Герасименко у своїй колонці для Zaxid.net.
“Нинішня війна України з російськими загарбниками набула чітких ознак війни на виснаження. Військові протистояння такого характеру можуть тривати роками. Щоб виграти в них, потрібно перемогти супротивника не тільки тактично і стратегічно. Війна на виснаження – це змагання ефективності урядів, виробництва озброєнь, новітніх технологічних рішень та стійкості економіки. Але за всім цим забувають про важливість психологічного стану суспільства, яке є безпосереднім учасником кривавого жорстокого марафону”, – пише автор.
На його думку, українська нація зараз перебуває не в найкращому емоційному стані. Це разюче контрастує з тим, що було ще рік тому.
“Рік тому українці перебували під впливом успішних операцій ЗСУ в Харківській та Херсонській областях. Вони очікували на контрнаступ, який мав би як мінімум прорубати вихід до Азовського моря. А в кращому випадку ЗСУ могли б зайти у Крим”.
“Звучить дивно, але рік тому багато хто вірив у запевнення окремих представників влади, що влітку 2023 року вони будуть пити каву на набережній у Ялті. Суспільство, сидячи годинами в темряві, тішило себе думками про майбутнє. Про весну і літо, які обов’язково принесуть видатні перемоги над агресором. Про швидке завершення війни і повернення мирного життя.
Що відбувається зараз? Росія і далі завдає масованих ракетних та дронових атак по Україні. Однак наша протиповітряна оборона суттєво краща, ніж на початку 2023 року. Поки що ворогу не вдається вивести з ладу енергетичну систему. Тривалих вимкнень електроенергії немає. В Україні от-от з’являться літаки F-16. У нас є ракети радіусом дії як мінімум 300 км. Також поступово набирає обертів виробництво озброєнь. На фронті тривають важкі бої. Але принципово стратегічна ситуація не змінилась. Проте відчутно змінилися настрої в суспільстві.
Сьогодні українці вже не такі оптимістичні, як рік тому. Зросла невпевненість у майбутньому та рівень невдоволення діями влади. Додаткову напругу створює питання мобілізації. Гострішою стала потреба соціальної справедливості. Відчувається значне розчарування і скептицизм, який поширюється серед населення. Звісно, це чудово відчуває Кремль, який підтримує і плекає такий психологічний стан, намагається посіяти розкол і розбрат серед українців”.
“Частина ж громадян зовсім абстрагувалася від війни й реальності та намагається жити у світі, який був до 24 лютого 2022 року. Навіть президент Зеленський, який намагався уникати негативних питань, був змушений визнати, що українці втратили ту єдність і відчуття екзистенційної загрози, які були притаманні на початку великої війни”.
Зараз, за словами автора, Україна зіткнулася з реакцією невиправданих очікувань. “Потрібно відмовлятися від картини світу, де перемога над Росією – це справа найближчих місяців. І думати, як переформатувати функціонування держави і громадську думку під іншу реальність”.
Герасименко зауважує, що в нас люблять цитувати і ставити у приклад Вінстона Черчилля. Але чомусь роблять це вибірково, надто поверхово і зміщують акценти.
“Черчилль був видатним політиком і оратором. Але він ніколи не обіцяв англійцям швидкої перемоги у війні з Німеччиною. Його авторитет сформувався не тому, що англійський прем’єр-міністр виголошував заспокійливі впевнені оптимістичні промови. Навпаки, як досвідчений політик, знайомий з військовою справою, Черчилль намагався казати правду і не прикрашати реальність. Цим він заслужив довіру співвітчизників у часи найважчих випробувань…”
“У знаменитій промові 4 червня 1940 року глава британського уряду доволі песимістично, але реалістично змалював поточний стан справ і визнав існування прямої загрози для нації. Однак Черчилль пообіцяв ніколи не здатися і битися до кінця, навіть якщо інші держави в Європі впадуть під натиском Гітлера. Хоча попередив: попереду англійців чекає багато місяців боротьби і страждань”, – йдеться в тексті.
“Проблема української влади в тому, що вона часто говорить зі суспільством, наче з дитиною. Уникає важких чи дискусійних питань. Заколисує нереальними обіцянками. А також невчасно усуває проблеми чи замовчує їх. Ворог відчуває це. І активно просуває свої наративи. Б’є по болісних питаннях мобілізації, соціальної справедливості. Намагається переформатувати суспільну думку в русло, що переговори з Росією – єдиний можливий вихід.
“Москва користується значним рівнем інфантилізму серед українців, який нікуди не зник навіть після двох років війни. Українській владі потрібно міняти комунікацію зі суспільством і працювати над його дорослішанням, а не штучно продовжувати період його дитинства”, – підсумував автор.
