“План перемоги” президента Зеленського — насправді не те, чим здається, упевнений політичний аналітик Олександр Кочетков. За ним ховається “план миру”, який буде запущений у потрібний момент.
Аналізувати сильні та слабкі сторони “Плану перемоги”, який представив президент В. Зеленський, абсолютно безглуздо. Так само як шукати філософський камінь чи винаходити вічний двигун.
Тому що цей “План” вочевидь не створювався для реалізації. Саме тому в нього свідомо закладені пункти, які не можуть бути реалізовані у найближчі 10-15 років.
Взяти хоча б той вже набридлий пункт про негайне прийняття України до НАТО. Але навіть домогосподарки знають, що статут НАТО не дозволяє приймати країни, на території яких ідуть воєнні дії. Тобто, статут треба міняти. А такі зміни відразу заблокує Угорщина.
Більш вірогідним виглядає, що НАТО оголосить недоімперії війну, ніж у сьогоднішніх умовах прийме Україну у свій склад.
А тоді навіщо турне по світу з презентацією “Плану” з кульмінаційною точкою у Раді? Логіка підказує, що єдина практична мета цього гучного процесу — щоб президент мав змогу десь протягом пів року знов звернутися до українців. І заявити, що ми розробили чудовий “План”, у якому передбачили для наших партнерів (не для себе!) масу завдань і обов’язків, а вони їх не виконують. От ніяк не хочуть за власний рахунок зробити нам сухо і комфортно…
І тому від “Плану перемоги” Україна змушена переходити до “Плану миру”, подобається це комусь чи ні. Тобто, не наша влада провалила мобілізацію, виробництво озброєння, припинення корупції, а недолугі партнери не виконали те, що ми їм з трибуни Ради доручили…
“План миру”, на відміну від “Плану перемоги”, буде цілком реальним, бо це пошук компромісу з росією під наглядом США і Китаю. Звісно, за рахунок територіальних і політичних поступок, причому, з боку України їх буде помітно більше.
Наскільки мені відомо, не прямі переговори, а певні консультації та обмін думками через міжнародних посередників вже йдуть. І поки що потенційна зона компромісу виглядає як мікс зі “стамбульських домовленостей” та “Мінську-2”, тому що росія готова піти з Харківської, Запорізької та Херсонської областей, залишивши собі Крим та Донбас — не юридично, а фактично. Але за умови невступу України до НАТО і відсутності НАТІвських баз на нашій території. Про повернення Донбасу росія потенційно готова розмовляти за умови переходу України до федеративного устрою і визнання російської мови офіційною. А першим кроком “доброї волі” має бути зняття з недоімперії санкцій у банківській сфері та високих технологіях.
Там ще є пункти щодо розведення військ і контролю цього розведення, але то вже конкретика, яка зараз не має значення. Бо жодних остаточних рішень нема і поки що не може бути. Більш-менш реальні контури “Плану миру” стануть відомими лише після президентських виборів у США.
Читайте також: “Будьмо реалістами”: як відреагує Захід на план перемоги Зеленського
Джерело: Олександр Кочетков
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди.
