Підприємець Артур – приклад людини, яка змогла перетворити вимушену еміграцію на шанс почати життя та бізнес із чистого аркуша. Його шлях – від розлуки з Україною до рішучості створювати нове для своєї родини та громади в Шотландії.
В інтерв’ю для Platform Артур розповів, як пройшов через недовіру до іммігрантів, відмови від орендодавців і власну невпевненість у майбутньому, але зумів відкрити спочатку грузинську кухню на виніс – «Окі-Докі», а через місяць – і винний магазин Wine Gogh в місті Абердин.
Українець переїхав до Шотландії, коли почалася повномасштабна війна. Зізнається: залишив в Україні своє серце і віру в те, що у світі перемагають добро і любов. Бо, на його думку, в цьому світі перемагає той, хто дивиться на речі об’єктивно, а не через призму своїх бажань і мрій.
Що вразило вас найбільше у перші тижні в Шотландії?
– Те, що я можу спокійно обійняти свою доньку, дружину і її батьків. Дорога до Шотландії та возз’єднання з родиною були дуже довгими і складними. І лише коли я зміг їх обійняти і прокинутися поруч, зрозумів, що все позаду. Принаймні на тому етапі життя.
Чому саме Абердин? Чесно кажучи, ми не обирали. Коли з розподільчого центру в Единбурзі нам сказали, що їдемо в Абердин, ми вже в автобусі шукали в інтернеті, куди нас везуть і що це за місто.
Як з’явилася ідея відкриття грузинського закладу?
– З’явилась не одразу. Спочатку довелося прийняти реальність: за фахом я тут не знайду роботи. Потім – що для бізнесу не всі можливості доступні через обмежений імміграційний статус, і власники приміщень неохоче здають їх тим, у кому не впевнені щодо тривалості перебування у Шотландії. Після 6 місяців відмов я знайшов приміщення під формат «на виніс», де власник погодився його здати. Потрібно було терміново вирішити, яку кухню обрати – і я зупинився на грузинській.
Спершу хотіли назвати його «Хінкалі», але зрозуміли, що це складно для вимови місцевими. Натомість вони дуже часто вживають фразу «Окі-Докі». Тож вирішили обрати саме її, ця фраза добре сприймається місцевими, тож зареєстрували «Окі-Докі» як торгову марку.
Яка страва – ваша особиста гордість?
– Чесно? Всі. Це як з дітьми – кожна різна, але кожна рідна. Кожна страва в «Окі-Докі» з’являється в меню після ретельного відбору, дегустації, і тільки якщо я та моя донька її схвалюємо – вводжу до меню. Все готується так, як для себе.
Хто розробляв рецепти? Чи маєте кухарів з досвідом у грузинській кухні?
– Я знайшов хорошого кухаря-грузина, з яким почали співпрацю. Для мене було важливо, щоб він відчував ту їжу, яку готує, і пишався своєю роботою. Скоро вже рік, як ми працюємо разом – і я дуже цьому радий. В «Окі-Докі» працюють четверо кухарів, кожен відповідає за свої страви. Я відкритий до нових пропозицій, у тому числі й від української громади. Якщо вірю, що страва відповідає духу «Окі-Докі» і вона настільки смачна, що «зайде людям» – я готовий її додати. Головне – щоб це було взаємно.
Окрім грузинських, у нас є й українські, й вірменські страви. Для мене важливо, щоб було швидко, смачно й доступно за ціною.
Як реагують місцеві на грузинську кухню? Чи були якісь несподівані відгуки?
– Спочатку було несподівано, що грузинську кухню плутали з кухнею вікторіанської епохи (Georgian) або з американським штатом Джорджія. Але завдяки місцевим фуд-блогерам про заклад дізналося більше людей.
Зараз основні клієнти – шотландці, європейці, мешканці колишнього СРСР – у такій послідовності.
Чи траплялося, що шотландці вперше в житті куштували хінкалі – і як вони реагували?
– Казали, що це незвично, особливо через спосіб їхнього правильного споживання. Але й дуже смачно.
Чи доводилося адаптовувати рецепти під місцевий смак?
– Ми додали до меню смажені хінкалі. Мій кухар сказав, що за такий футуристичний підхід його назавжди депортують з Грузії. Але я вважаю, що смажені хінкалі – це справді смачно й практично, особливо якщо їсти їх не одразу після приготування, а пізніше.
Наскільки активно працює доставка? Чи це важлива частина бізнесу?
– Власної доставки поки немає, але думаю, це наступний етап розвитку. Наразі працюємо через Deliveroo і Just Eat, але враховуючи їхню комісію та якість роботи, при першій нагоді відмовлюся від цих сервісів.
Після хачапурі ви взялися за вино. Що вас надихнуло відкрити магазин Wine Gogh?
– Можна сказати, я реалізував свою давню мрію. Завжди цього хотів – і в Шотландії вдалося.
Назва – це гра слів з Вінсентом Ван Гогом? Розкажіть, як вона народилась.
– Я справді люблю Ван Гога, і люблю вино. Назвою вдалося поєднати ці дві пристрасті – вийшло щось водночас привабливе й загадкове. Давно мріяв про проєкт із такою назвою – і реалізував.
Яке вино ви б назвали «своїм» – тим, яке хочеться відкривати для друзів? Які історії стоять за пляшками на ваших полицях?
– Усе вино на полицях я готовий пити з друзями. Вибираю не за комерцією, а за історією, яку в нього вклали винороби. За кожною пляшкою – історія родини, династії.
У Wine Gogh немає масових вин – лише ті, за якими стоять люди, покоління, праця.
Щодо горілки – там, мабуть, трохи більше комерції. Але й тут намагаюсь шукати щось цікаве. Усе інше: від вина до текіли – це про мистецтво, знання і віру у свою справу.
Є особливі країни чи винороби, якими ви захоплюєтеся?
– Усім без винятку. Якщо ви скажете, що саме шукаєте – від «вина до м’яса» до «щось незвичне» – у Wine Gogh знайдеться щось, що вас приємно здивує.
Чи влаштовуєте дегустації?
– Для широкої аудиторії – ні. Але є виробники, які дають зразки – їх можна спробувати. Я відкритий до співпраці з виробниками, які хочуть використати магазин як промоційну платформу. Але закуповувати продукцію власним коштом для дегустацій поки не планую.
Яка була найбільш пам’ятна реакція відвідувача?
– Було два випадки: коли побачили віскі з описом «гострий смак» і коли помітили пляшку Nemiroff з перцем усередині Але ми тільки нещодавно відкрилися – ще попереду багато історій.
Чи є у вас улюблений сорт вина або виноробня, яку представляєте з гордістю?
– Antinori, Albert Bichot, Louis Latour, Masi, Cloudy Bay… і багато інших. Дуже хочу мати вина Torres – коньяки вже є, але вина поки ні. Можливо, заради цього доведеться самому поїхати до Іспанії.
Яке вино ви пропонуєте? Це локальні шотландські вина, імпорт, можливо, українські?
– Шотландських і англійських вин немає – вони краще роблять віскі та джин. Щодо українських вин – поки не представлені. Ті, що хотів би бачити, недоступні у Британії. А ті, що є – не готовий їх пити сам і не раджу іншим.
Чим відрізняється робота з вином від роботи з кухнею? Що складніше?
– Складніше – представляти кухню маленької країни, яку постійно плутають. Якщо мені вдалося з цим впоратись, сподіваюся, що й у винному проєкті буде успіх.
Що було найважчим у відкритті першого бізнесу в чужій країні – документи, мова, недовіра?
– Два моменти: перше – недовіра до нас як до іммігрантів. Друге – наше власне нерозуміння, як довго ми тут будемо. У першому випадку треба було переконувати інших, у другому – себе.
Як ви знаходили людей – команду, партнерів, друзів?
– Просто ставив мету – і йшов до неї. Ризикував своїми ресурсами. З контрагентами стараюся будувати взаємовигідну співпрацю. Те, що вигідно всім – завжди працює стабільно.
Чи допомагала українська або місцева спільнота?
– Місцеві служби підтримки бізнесу мені не допомагали. А от українська діаспора – так. Хоч я і вірменин за національністю, але ми всі опинилися тут через війну на нашій спільній Батьківщині. Завжди відчував підтримку від українців – вони були першими клієнтами і помічниками у тестових запусках. У чужій країні важливо бути поруч і допомагати одне одному – створювати домашній затишок далеко від дому.
З якими стереотипами про кухню або вино вам довелося зіштовхнутись у Шотландії?
– Про вино – жодних стереотипів, тут культура алкоголю добре розвинена. А от щодо «Окі Докі» було весело бачити реакції людей, які не знаходили в меню звичного «трикутника»: fish & chips, кебаб та піца. Запитували: а що ж ви тут узагалі продаєте?
Як ви уявляєте свій бізнес через кілька років?
– Сподіваюся відкрити кілька магазинів Wine Gogh, стати імпортером алкоголю до Шотландії та розвивати власну марку шотландського віскі з експортом по світу.
Чи мрієте про щось зовсім нове – ресторан, власне вино, гастрономічний фестиваль?
– Ресторан – так, ми з донькою вже маємо назву. Власна марка віскі – так. Ще хочу відкрити дитячий центр і туристичну компанію, щоб показувати людям прекрасну Шотландію.
Як змінились ви самі з моменту, коли залишили Україну? Чи відчуваєте себе частиною нового дому?
– Ні, не відчуваю. Ми тут гості. Але гості, які з вдячністю повернуть усе добре, що їм дали. Ми щиро любитимемо цю країну й намагатимемось внести в її життя щось цінне і нове.
Що б ви хотіли сказати іншим українцям, які тільки-но починають життя з нуля в іншій країні?
– Подивіться на життя в еміграції тверезо й об’єктивно:
1. Ніхто нам нічого не винен.
2. Єдине, що треба подолати – це самих себе і свій страх.
3. Не втрачайте унікальної можливості створити життя з нуля – таке, якого завжди хотіли. Це шанс побудувати щось нове без старих обмежень.
Читайте також: Від вареників до квасу і ролів: як українці почали домашній бізнес у Шотландії
Авторка – Марина Юрченко
фото надані Артуром
