Війна, хронічний стрес і постійне хвилювання за близьких позбавляють багатьох українців відчуття радості навіть у традиційно теплі зимові свята. Чому це нормально, як не змушувати себе «радіти через силу», як підтримати військових і не травмувати дітей – про це в інтерв’ю УНІАН розповіла кандидатка психологічних наук, сімейна психотерапевтка Світлана Арефнія.
Психотерапевтка підтверджує: нині відсутність різдвяного чи новорічного настрою – масове явище. І воно не свідчить про «втрату духу свята».
За словами Арефнії, причина – хронічний стрес, у якому живе українське суспільство. Відчуття свята можливе лише тоді, коли є базове відчуття безпеки, а війна його системно руйнує.
«Проблема не у відсутності самого по собі духу Різдва чи Нового року. Насправді у нас просто виснажена нервова система».
Мозок у режимі постійної загрози не дозволяє розслабитись і радіти – ніби вмикається внутрішня заборона «не на часі».
Чому святкова Європа і тил можуть дратувати українців
Українці за кордоном часто зізнаються: різдвяні ярмарки, вогники та загальна атмосфера радості не тішать, а викликають роздратування. Арефнія пояснює: це не обов’язково ПТСР.
Частіше йдеться про травматичний контраст – коли зовні безпечно й святково, а всередині триває війна. До цього додається почуття провини вижившого та відчуття несправедливості: «Таке роздратування – це нормальна реакція психіки».
Психотерапевтка радить не боротися з почуттями, а повертати себе в теперішній момент – через прості заземлювальні практики. Зокрема, можна знайти навколо п’ять предметів, які бачите, п’ять звуків, які чуєте, або п’ять тактильних відчуттів. Це допомагає «вийти з голови» і повернути контроль.
Важливо також прийняти різність досвідів: «Чужа радість не знецінює наш біль. Наш біль не зобов’язує світ зупинятися».
Негативна реакція на святкові атрибути часто є проявом болю та незавершеного горювання, пояснює Арефнія. Для когось радість інших може сприйматись як зрада – особливо після особистих втрат.
Якщо людину дратує сама ідея радості – це сигнал про накопичене горе або внутрішню заборону на життя. У таких випадках фахівчиня радить не залишатись наодинці зі станом і звертатись по професійну допомогу.
Чи обов’язково святкувати і дотримуватись усіх традицій
Психотерапевтка переконана: традиції змінюються разом із нами, і це нормально. Змушувати себе радіти – марно, а святкувати через силу – шлях до виснаження та провини.
«Якщо не хочеться – не святкуйте. Це не слабкість і не зрада».
Можна відмовлятися від виснажливих ритуалів, створювати нові традиції або не робити нічого. Головне – слухати себе і свій стан, «чого хочеться насправді».
Діти дуже чутливі до емоційного стану дорослих. Якщо батьки повністю занурені у виснаження або горювання, дитина може відчувати провину й небезпеку. Водночас дітям не потрібне «ідеальне» свято. Невеликі ритуали – вогники, ялинка, казка на ніч, маленький подарунок – уже створюють відчуття дива.
Вона пропонує практику «мікросвята» – одну маленьку святкову дію на день: «Це дасть нашому мозку сигнал: «Я – живий, я – живу, а не лише виживаю».
Читайте також: Коли Різдво не тішить: як пережити “святкову депресію”
фото: Shutterstock
