Чи можливо почати все з нуля в іншій країні та скільки часу це займе? Для української кардіологині Анни Пінчук шлях до медичної практики у Британії зайняв три роки і ще не завершився, пише ВВС.
Анна залишила рідний Київ у березні 2022 року, рятуючи свою семирічну доньку Софію від війни. Тепер вона майже на фінішній прямій у складному процесі визнання медичної кваліфікації у Великій Британії. Її історія — це розповідь про наполегливість, витримку та професійне перезавантаження в новій країні.
«Кожен день мого життя був присвячений медицині»
На момент початку повномасштабного вторгнення Анна працювала кардіологинею одразу у двох приватних клініках Києва. Вона не вагалась із рішенням виїжджати, коли почали гинути мирні мешканці, а обстріли стали частиною повсякденного життя.
«Багато будівель було зруйновано, і багато людей загинуло. Це було справді страшно — бути відповідальною за свою дитину», — розповідає вона.
Зібравши документи, гроші та найнеобхідніше, Анна сіла за кермо й разом із донькою рушила до кордону. Спершу вони оселилися в Німеччині, а вже в червні 2022 року переїхали до Великої Британії — у графство Девон, куди їх запросила місцева сім’я.
Анна зізнається, що завжди бачила себе у медицині.
«Кожен день мого життя був присвячений медицині та допомозі людям», — каже вона.
Однак, щоб знову повернутися до лікарської практики у Великій Британії, їй довелося пройти непростий шлях адаптації.
Довгий і виснажливий процес переатестації
Щоб отримати право працювати у британській системі охорони здоров’я, Анна здала низку складних іспитів.
«Система складна й довготривала. У середньому вона займає близько трьох років», — пояснює вона.
Першим кроком став іспит з професійної англійської мови — Occupational English Test (OET). Підготуватись до нього Анні допомогла благодійна організація Refugee Support Devon, яка надає безкоштовні заняття для переселенців.
У цій організації зазначають, що вже допомогли близько 40 фахівцям — лікарям, ветеринарам, офтальмологам, медсестрам — скласти необхідний іспит.
«Ми не можемо нічого планувати».
Анна щиро вдячна всім, хто допоміг їй і Софії адаптуватися до нового життя.
«Вони дуже добрі та щедрі. Ми надзвичайно вдячні за те, що вони для нас зробили», — говорить вона про британську родину, яка прийняла їх у своєму домі.
Тим часом Софія, якій нині вже 10 років, успішно навчається у місцевій школі й добре адаптувалась до життя у Великій Британії.
Попри нове життя у Британії, Анна з тривогою стежить за ситуацією вдома:
«Все в Україні дуже мінливе і ненадійне», — ділиться вона.
«У нас немає жодних гарантій, і навіть якщо події тимчасово зупиняться, ми ніколи не знаємо, чи війна не почнеться знову», — каже Анна.
«На даний момент усе непередбачувано, ми не можемо нічого планувати».
Сьогодні вона готується до фінального іспиту, після якого зможе офіційно працювати кардіологинею у Великій Британії. І хоча шлях до цієї мети був непростим, Анна вірить: справжнє покликання — допомагати людям — не має кордонів.
Читайте також: “В Україні – лікарі, у Британії – безробітні”: труднощі українських медиків за кордоном
Фото MedTour
