«Я ж вчив англійську в школі й університеті – чому я не можу нормально говорити?» –це питання знайоме багатьом українцям у Британії. Переїзд за кордон часто стає справжнім мовним викликом — від страху говорити до нерозуміння живої мови носіїв.
Як швидше адаптуватися до мовного середовища та що насправді заважає почати говорити? Про це UA-Platform запитала в Ірини Кіриченко, киянки, яка має 11-річний досвід викладання англійської та досвід життя в кількох країнах. Трохи менше року вона живе в Англії та працює з українцями, які намагаються адаптуватися за кордоном — від Європи до США.
Сама вона називає себе «неідеальною вчителькою», але саме цей підхід допомагає їй краще розуміти труднощі своїх студентів.
Ірина переконана: «знати англійську – це мати, по суті, ключ до дуже багатьох можливостей в житті. Англійська як міжнародна мова дуже сильно виручає в будь-якій країні, навіть якщо там вона неофіційна».
В інтерв’ю вона ділиться практичним досвідом та лайфхаками, як швидше заговорити англійською, скільки часу потрібно для опанування іноземної та як використовувати помилки на свою користь.
З яким рівнем англійської найчастіше наші люди приїжджають за кордон? І що для них найважче в живій англійській мові?
– В основному в українців, які приїжджають за кордон, рівень англійської буває навіть майже нульовий або ближче до нижче середнього. А1, А2, я б сказала, шкільна англійська на не дуже сильному рівні. Досить рідко приїжджають з непоганим середнім рівнем і вище, і це зазвичай люди, яким потрібна була англійська для роботи ще в Україні. Тобто більшість тих, хто сюди переїжджає, ніколи не задумувалися, що їм колись так знадобиться англійська. Так вони і кажуть, коли приходять на перше заняття до мене.
Проблеми в основному дві – складно відповісти і складно зрозуміти. І це абсолютно нормально, бо це не наша рідна мова.
Дуже часто буває, що людина, в якої вже начебто непоганий рівень, все розуміє, але не може відповісти, скласти свої думки. Це часта проблема для тих людей, у яких досить початковий рівень: їм важко сказати, звісно, а також важко стикатися з щоденною англійською, не такою, як на заняттях, коли англійська спокійна, помірна, кожне слово ми чуємо окремо. А в житті носія мови складно зрозуміти. Крім того, в Британії є досить специфічні акценти, і буває, що носії самі себе можуть не зрозуміти.
До речі, цікаво почути і про ваш досвід, як людини, яка навчає інших. Який був ваш досвід із носіями мови на початку, чи бувало складно порозумітися?
– Я живу зараз в Брістолі, трохи подорожую по Англії та спілкуюся з носіями, й акценти в центральній Англії мені окей, я звикла до британського акценту. Що для мене було в новинку, це деякі слова і фрази, які притаманні саме розмовній лексиці, яких немає у книжках. Наприклад, американець не сказав би наприкінці розмови «cheers». Ми звикли до «cheers» у значенні «будьмо!», а тут, у Британії, дуже часто «cheers» вживають як «прощання, дякую і до побачення» одним словом.
Коли я жила рік в Канаді, там взяла для себе більш американської англійської, фішки та певні слова, притаманні тій культурі. І тут, у Британії, теж почала помічати це, перепитувати в носіїв, і вже маю словничок специфічних, незвичних слів і виразів, який постійно поповнюю.
Щодо акцентів, найлегша для розуміння – це саме та англійська, яку ми чули в школі, це класична британська англійська, якою говорять і в Лондоні. Найскладніший, наскільки я чула, шотландський акцент, це ніби ще одна англійська, яка має зовсім інші інтерпретації. Я б сказала, чим вище їхати по Британії, тим складніші акценти для розуміння. Планую побувати в Шотландії, а поки що найвище я добралась до Ліверпуля й Манчестера, і там теж досить специфічна англійська. Було пару разів, що я просто здогадувалась, що мені сказали, бо це начебто була не англійська.
Які типові помилки українців у розмовній англійській ви чуєте найчастіше? І чи є помилки, які буквально видають українців, крім акценту, звісно?
– Насамперед хочу зазначити: не робить помилки той, в кого немає прогресу. Тобто помилки – це частина навчання.
Всі роблять помилки, навіть носії мови. Це важливо розуміти кожному, хто вивчає будь-яку іноземну мову.
А щодо типових помилок, наприклад, дуже часто кажуть «I very like it» – «Мені дуже подобається». Тобто, це калька з української, і це дивно звучить, британці зазвичай кажуть «I really like it» або «I like it very much». Це один з прикладів основних помилок, які роблять не лише українці, а всі, хто вчить нову мову: ми накладаємо все на свою мову, просто перекладаючи слова по порядку. Але, на жаль, це так не працює, бо в кожній мові є свої словосполучення, ідіоми, граматичні нюанси. По-суті, коли вчиш нову мову, треба трошки перепрошивати свій мозок і намагатися вивчати, наприклад, фрази, якими говорять носії і звикати вже до них. Бо просто переклад в голові, по-перше, займає багато сил: голова кипить, коли працює як Google перекладач. І буває, виходить дуже «коряво», не завжди зрозуміло.
Крім цього, дуже сильно в мові проявляється різниця в менталітетах. В українській ми звикли досить прямо говорити, наприклад, що нам щось не подобається, і це вважається абсолютно нормальним. В англійській, якщо ми прямо скажемо «мені це не подобається», це вважається трохи грубо. Зазвичай вони пом’якшують висловлювання, згладжують кути, і якщо відмовляють нам, то здається, що насправді це не так.
Нам з одного боку треба вчитися такої ввічливості, постійно додавати sorry, please, thank you. А ми, зі свого боку, не повинні сприймати їхню таку ввічливість як позитивне рішення на все, із чим ми до них звертаємося.
Спілкуючись з різними людьми, які переїхали за кордон, можна часто виділити дві групи: які тримаються “української бульбашки”, навіть через роки, і ті, які стараються навпаки одразу більше інтегруватись у місцеву спільноту. Чи бачите ви різницю в знанні мови між такими двома групами?
– Так, звісно, різниця очевидна.
Мені дуже подобається, справді, українська бульбашка. Вони максимально беруть користь з того, що у великих містах, наприклад, досить легко жити серед своїх: ходити на б’юті-процедури до своїх, відвідувати українські магазини, заклади, івенти, знайти роботу в салоні чи на будівництві. По-суті, в цій бульбашці англійської майже не потрібно. З одного боку це дуже сильно знімає стрес з людини, яка переїхала, особливо коли вона не планувала цього, а це вимушена міграція. Це, як на мене, непогано, якщо людина не планує тут залишитись назавжди, а хоче повернутись в Україну після закінчення війни, наприклад. Не бачу в цьому нічого поганого.
Але якщо у нас мета інтегруватися і залишитися в цій країні, побудувати тут своє життя, то така зона комфорту – це велика пастка. Важливо з неї виходити, ходити в магазини, на нетворкінги, де є носії мови, спілкуватися на роботі саме з англійцями, тобто максимально інтегруватися. В такому середовищі людина дійсно росте, мова обов’язково буде покращуватися, і з часом ми не будемо відчувати цей бар’єр, який відчували на початку.
Це як із будь-якою навичкою. Англійська мова — це такий м’яз, який ми качаємо, і чим регулярніше ми це робимо, тим кращий результат.
Чи правда, що в Британії англійську можна вивчити швидше просто через життя в мовному середовищі? Чи без системного навчання це все ж складно?
– Звісно, є такі історії. Це реально працює з дітьми: вони вчаться в школі, комунікують з іншими англійською і досить часто говорять краще за своїх батьків. Але якщо ми говоримо про дорослих, то я б сказала, це більше міф, ніж правда. Без систематичного навчання їхній рівень плюс-мінус нижче середнього, чисто для виживання. Так, людина може сходити в магазин, замовити каву в кав’ярні, вона за потреби зможе описати основні симптоми в лікарні, на вулиці зможе допомогти або вказати дорогу. Але щоб вільно себе почувати, потрібно вчитись.
Я вірю в те, що саме системність і регулярність, якщо ми говоримо щодо мови, працює на 100%.
Якщо людина просто думає, що англійська сама вивчиться і всі нові слова, які людина буде чути, дивитися серіали англійською чи щось читати, це все буде як білий шум без системного підходу. Бо як тільки ми вимикаємо телевізор, ноутбук, все забувається.
Я часто помічала у своїх студентів, коли ми з ними проходимо певну тему, певні вирази, і буквально на наступному занятті мені студенти кажуть, ой, ти знаєш, цей вираз, який ми вчили, сказала мені колега на роботі, або ж побачила на білборді. Чому це так відбувається? Раніше 100% ці фрази та слова були в середовищі навколо людини. Але для неї це був білий шум, бо це було незнайоме. Але як тільки ми на чомусь зосереджуємося, потім ми помічаємо це частіше.
За вашими спостереженнями, за скільки часу реально опанувати англійську на достатньому рівні для того, щоб впевнено почуватись за кордоном, наприклад? І що на це впливає?
– Це дуже індивідуальна історія, яка залежить від багатьох-багатьох факторів: який початковий рівень, скільки людина готова витрачати на англійську часу… І це не тільки про заняття двічі на тиждень з викладачем, це також про щоденну самостійну роботу.
І звісно є індивідуальний фактор, наскільки швидко людина вчиться. Я не люблю казати, що хтось схильний до мов, а хтось ні. Є просто поняття, коли одній людині, щоб закріпити певну інформацію чи матеріал, достатньо один раз пояснити і попрактикуватись. А є людина, якій треба два, три чи чотири заняття, щоб закріпити певний матеріал.
Якщо все-таки хочеться цифр, то плюс-мінус рівень, з якого починається непогане комфортне життя, це B1, тобто середній рівень. На цьому рівні ми можемо багато що говорити, і базове, і трошки вище, ніж базове.
Якщо людина початківець, то згідно зі стандартними табличками, щоб вийти на рівень А1, треба приблизно 100 годин. Але це не про те, що ми щось дивимось або читаємо. Це 100 годин, коли ми справді класно займаємося англійською.
Чим вищий рівень, тим більше годин треба на нього витратити, майже подвоюється кількість годин. Наприклад, на А2 треба вже 200 годин, Б1 – це орієнтовно 400 годин. Якщо порахувати, від рівня А1 до В1 потрібно 700 академічних годин. Виходить, якщо щодня займатися по годині, то плюс-мінус два роки на це піде. А якщо людина займається лише з викладачем раз чи два на тиждень, то ми розуміємо, що прогрес буде йти набагато повільніше.
А що, на вашу думку, гальмує прогрес у вивченні англійської у дорослих українців: страх говорити, нестача часу чи неправильні методи?
– Дуже часто, я б сказала, нас гальмують бар’єри, в які ми самі себе заганяємо. Наприклад, нам 30 років, і ми хочемо відразу говорити іноземною так, як говоримо українською. Але це просто нереально. Ми ж навіть в дитинстві не відразу можемо заговорити рідною мовою, а спершу – окремими словами, короткими фразами. І по факту людина має бути готова спуститися на рівень нижче, на рівень дитини, і лише з часом обростати необхідною граматикою, більш складними, цікавими фразами, словами, ідіомами.
Наступне – це відсутність регулярності та системності, які, як я зазначала, це ключ до успіху в вивченні іноземної мови. Дуже часто ті, хто до мене звертаються, живуть у Британії два, три, чотири роки, і досі не говорять англійською. Люди очікують, що за стільки років англійська вже до них мала приліпитися. Але часто є ілюзія, що начебто людина займається англійською, вчора посиділа в Duolingo, десь в соцмережах щось прочитала англійською, сьогодні подивилась відео на YouTube, завтра почитала якусь книжку… Тобто такі хаотичні дотики до англійської, від яких каша в голові, якщо немає бази та системності. Так можна вчити мову роками і не мати помітного прогресу.
Ще один аспект, який гальмує прогрес – це страх сказати щось не так. Людина може мати хороші теоретичні знання, але боятися елементарно говорити. Це досить часте явище, бо в нас зі школи є таке: якщо не знаєш, краще мовчи, або тебе засміють, якщо помилився. Крім того, є такі люди, які від природи більш сором’язливі, і їм важче буде даватися саме розмовна мова, де вони мають проявляти ініціативу.
Ще раз, помилятися – абсолютно нормально. Десь неправильно сказали, не в тому часі, підібрали інше слово, яке не зовсім підходить. Але вони сказали, їх зрозуміли. Це класно, від цього вже йде прогрес.
Для британців та й для американців також дуже важко когось виправляти, в їхній культурі немає такого, щоб комусь давати непрохані поради. Але ось що я можу порадити: коли ви спілкуєтесь із носіями мови, самі кажіть їм: я зараз вивчаю англійську, я хочу, щоб вона покращилась, будь ласка, виправте мене чи підкажіть, як краще сказати. Це не означає виправляти на кожному слові. Будьте готові одразу робити собі такі нотатки, і тоді від помилок буде результат.
Які є дієві мовні лайфхаки або щоденні звички, які реально допомагають “прокачати” англійську, особливо, якщо в людини обмежений час?
– Найперше, змініть мову телефону і додатків на англійську. Бо це те, чим ми користуємося щодня, робимо на автоматі, тож наш мозок буде одразу запам’ятовувати велику кількість слів, які потрапляють на очі. Це те, що 100% треба зробити тут і зараз.
Наступне, щоб заговорити англійською, треба думати англійською. Це може здатись дивним, але можна почати з дуже простої вправи: коли ми щось робимо, наприклад, миємо посуд, йдемо на шопінг, треба про себе чи вголос сказати: що я роблю, як це буде? Не знаєте, як сказати – загуглили, чат GPT спитали. Така звичка насправді допомагає розвинути свій словниковий запас. Дуже важливо говорити не про якихось метафоричних Анну чи Бена, а про себе, тобто вживати фрази максимально про своє життя.
Ще дуже класно використовувати так званий «мертвий час», коли ми їдемо на роботу, коли готуємо щось на кухні, і на фоні дуже корисно щось слухати, дивитися англійською. Дуже раджу сайт BBC Learning English, там справді якісний та корисний контент, є і подкасти, й міні-фільми, які спеціально націлені на вивчення англійської, і це все безкоштовно. Я б радила заходити на цей ресурс щодня, проте обирайте контент не надто вище вашого рівня, бо тоді користі не буде, більшість слів будуть йти повз.
Нарешті, зараз варто активно використовувати штучний інтелект для вивчення англійської, наприклад, всім добре знайомий чат GPT. Спілкуємося з ним в аудіо режимі, можете прямо так і сказати: я хочу вивчити такі слова, дай мені словник, щоб я попрактикувався, і виправ мої помилки. Це класний додаток до основних занять з викладачем. Звісно, він теж робить помилки, але зазвичай, якщо ми говоримо щодо мови, він дуже класно прокачаний. Я своїх студентів заохочую користуватися чатом GPT.
Як думаєте, чи може чат GPT реально конкурувати з викладачами англійської? Чи не відбере цю роботу?
– Так, я теж за це задумувалась. Мені здається, чим більше зараз в нашому просторі штучного інтелекту, тим більше цінується людська взаємодія. Який би не був розумний ШІ, живе спілкування з реальними людьми все одно цінніше. Ну і бувало, що я щось питала в чаті GPT, а потім перепитувала в носія, і він дав неправильну інформацію. Тому при вивченні мови краще все ж комбінувати методи, не покладатися виключно на ШІ, бо він може робити помилки, він сам про себе це пише.
Крім того, важливо дати правильний промпт, щоб ШІ реально круто працював. Нещодавно була якраз ситуація з моєю студенткою, в якої початковий рівень, ми вчимо слова, і я дала їй промпт якраз під її рівень, під які теми треба скласти речення з цими словами. Раніше про це можна було тільки мріяти. Тепер без ШІ вже ніяк взагалі. Головне – правильно це робити, і буде вам щастя.
Читайте також: Як одружитись у Британії: українка про шлюбну співбесіду, бюджет і традиції
фото надані Іриною Кіриченко
