Війна — це вирва, яка вимагає все більше і більше. Як зрозуміти, чи достатньо ви робите для перемоги? І чому не варто картати себе за те, що ви донатите не всю зарплатню або що живете у безпеці за кордоном?
Поради щодо цього дала психологиня Світлана Ройз.
Син вчора мене запитав: а у тебе бувають думки, що ти недостатньо робиш задля війська, задля Перемоги? Відповідала йому: “Та постійно”. І він далі цікавився, що я з цим роблю. Я йому розповіла, що в якийсь момент точно відчула, що будь-яка людина, що відчуває персональну відповідальність, схильна своїми особистими силами покрити колективну потребу. А тут сил однієї людини не вистачить. Бо війна – це вирва. І скільки б не вкладав, буде замало.
Борг, який у всього суспільства є перед військовими – теж неможливо оплатити. Їх внесок в нас занадто великий та високий.
Тому я роблю кожного разу стільки, скільки можу. І ще трішки більше. І намагаюсь казати собі переконливо: ти на сьогодні зробила достатньо. (Переконливо не завжди виходить)
Бо для війни – ніколи не може бути достатньо.
А моє виснаження не наблизить до спільної мети.
А ще я в окремий документ виписую всі створені проєкти, посилання на них. Мені це потрібно для роботи, щоб швидко орієнтуватись і знаходити матеріали. Але коли мій внутрішній критик мене підгризає, я відкриваю цей файл і йому показую: бачиш? Я зробила достатньо багато.
І тут син назвав суму, яку за рік перерахував на донати. Я була, м’яко кажучи, здивована. Він – студент і працює зараз на двох роботах. Сума, що він назвав – величезна. Напевно, взагалі, все що заробляв, і перераховував. Я запитала, чи залишає він щось на життя?
Я прошу себе, його і всіх – не віддавати зовсім все. Залишати часточку, щоб було відчуття опори.
Відчуття тривоги та незахищеності підсилюється, коли на свої зовсім нагальні потреби не вистачає ресурсу. Бувають дні, коли я весь гонорар перераховую в різні фонди та тим, хто потребує. А потім думаю: так, у мене чоловік у війську, в домі зараз діти, троє пенсіонерів, кішка і собака. Мені потрібно бути відповідально-уважною, щоб не перебільшити можливості.
Постійно буде відчуття, що того, що вкладаєш – недостатньо. Бо потреби війни величезні.
…Колись на самому початку війни я слухала семінар іноземного психолога, не пригадаю ім’я. Мене зачепила фраза, яку я навіть виписала і повертаюсь до неї в роздумах: “Ресурси не працюють, коли є почуття провини”.
Якщо ти почуваєшся винним/винною, що суб’єктивно недостатньо робиш, що взагалі жива, що у тебе є більше можливостей, що в Україні чи за кордоном – ти, можливо, створюєш “вирву” всередині себе. І скільки б не працювала з “самонаповненням”, скоріш за все, просто не дозволиш собі почуватись добре.
Я кількох знайомих попросила звернутись до психологів. Щоб в першу чергу розібратись з загальним почуттям провини, яке взагалі не стосується війни.
Воно стосується дозволу собі відчути: Я Є, мені є місце у світі, я гідна/гідний любові, щирості, успіху, краси, щедрості, я достатньо хороший/хороша для цього дивного світу.
…Знаєте, я вчора купила трохи новорічного декору. Спочатку почала себе сварити, що досить велику суму витратила. А потім прикрасила кімнату, розвісила гілочки. І мені стало так затишно. Стояла посеред кімнати і насолоджувалась. Подумала, що саме з насолоди може починатись відновлення. Мені дуже потрібні ці абсолютно непрактичні зелені гілочки! І внесок в радість – дуже важливий.
А сьогодні на цій енергії та хвилі створила два нових проєкти.
Нехай будуть сили, і дозвіл на радість, і всі можливі ресурси.
Читайте також: 5 психологічних проблем, з якими можна зіткнутися при еміграції
Джерело: Світлана Ройз
