Відомий український фотограф Костянтин Ліберов опублікував нову серію знімків, зроблених під час виходу “на нуль” з українськими військовими на Харківщині. У своєму Instagram він розповів про те, як днями провів з піхотою 30 годин “у тісному бліндажі 1,5 на 1,5 метри”, про потужні обстріли ворога, евакуацію поранених і про найбільший страх.
“Заїжджаємо на позиції вночі через темний ліс. На підʼїзді бачимо розриви від артилерії. Гусянку дуже добре чути, дорога одна. Розриви все ближче до нас. Забігаємо до темного вологого бліндажу, де ледве змогли поміститися всі разом (5 людей). По нас одразу починають працювати гради і стволка. Ворог в 50-70 метрах, бачить і чує все. Він хоче крові.
В бліндажі троє хлопців, які мають вже заходити на позиції. Хвилин 40 вони чекають, доки закінчиться обстріл. Трохи стихає і хлопці рушають на позиції”, – розповідає фотограф.
А далі, за його словами, майже відразу по рації чутно крики «300!». Один з хлопців став на «лепесток», до позицій він так і не дійшов. Двоє поранених, один важкий.
В повній темряві, жодних ліхтарів, четверо на носилках бігом несуть важкого до точки еваку. Щойно завантажили його у броню – починається обстріл. Щонайменше 15 розривів важкоі арти. У вухах дзвін, мене трохи контузило.
Добігаємо до укриття і так сидимо до ранку: в маленькій норці 5 людей. Спати сидячи. Затікає все, що може, навіть мʼязи, про існування яких я досі не підозрював”, – йдеться в дописі.
“У ворога 100% є перехвати наших розмов (як і у нас їхніх), він точно знає, де знаходиться точка евакуації, і він свідомо обстрілює евакуаційну техніку з трьохсотими. Більш того, для нього це бажана ціль.
Через це, на деяких ділянках фронту евакуація може тривати годинами, а іноді, як на лівому березі Дніпра – й днями.
Ось, з ким ми воюєм. Ось, яким є наш ворог. Він нас ненавидить і завжди буде ненавидіти. Таку ненависть “заморозити” неможливо. Але можливо стати достатньо сильними, щоб їй протистояти”, – зазначив фотограф.
“Обстріли тривають всю ніч. Під ранок, після безсонної ночі, я розумію, що треба виходити. Я не можу просидіти так весь світловий день. Як би не було страшно, я приїхав сюди, щоб показати, як хлопці виживають. Тут не буває журналістів. Я мушу вийти назовні.
Це були дуже стресові 15 хвилин, які тривали вічність. Все бігом, постійно пригинаючись від коротких свистів. Найбільший страх – дрони. Піднімаю голову та прислухаюсь, щоб не пропустити в густому тумані смертельну пташку. І дивлюсь під ноги: усюди лепестки”.
“Залітаємо назад в “норку” як раз перед початком чергового обстрілу. Обстріл тут це не міна раз на 20 хвилин. Обстріл – це залпи з арти з розривами кожну секунду, які можуть тривати годину”, – розповів Костянтин Ліберов.
