Відстань у два кілометри – приблизно 25 кварталів Нью-Йорка – дистанція, яку зазвичай долають за лічені хвилини. Але на фронті в Україні вона перетворюється на тижні пекла, страху й втрат, йдеться в рецензії The Guardian.
Саме цю страшну реальність показує документальний фільм українського режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки», який американські критики включили до списку найкращих стрічок 2025 року. Вона стала другою найкращою кінороботою цього року після фільму з Леонардо Ді Капріо “Одна битва за іншою”.
Чим стрічка про боротьбу за маленьке українське село зачепила іноземного глядача?
Документаліст на передовій
Фільм став продовженням роботи Чернова після оскароносних «20 днів у Маріуполі». Режисер у той період був фактично єдиним документалістом безпосередньо на передовій – у зоні, де російська пропаганда й дезінформація намагалися витіснити правду.
Глядач бачить шлях до Андріївки так, як його проживали самі бійці – метр за метром. Саме на цій лісовій ділянці українські солдати просувалися до покинутого одновуличного села Андріївка, яке мало стратегічне значення для порушення логістики рф. Під щільним артилерійським вогнем, атаками дронів і роботою снайперів те, що за нормальних умов триває кілька хвилин, розтягнулося на кілька кривавих тижнів.
Стрічка поєднує кадри з бодікамер солдатів, що дають страшно реалістичне відчуття хаосу й страху, з особистими зйомками Чернова, зробленими під час його роботи разом із Третьою штурмовою бригадою ЗСУ. Контрнаступ, у межах якого відбувалися ці події, зрештою не виправдав очікувань, але фільм зафіксував головне – людські долі.
Видання звертає увагу, що режисеру вдалося зняти бійців не лише під час боїв, а й у короткі моменти затишшя – розмов, жартів, роздумів. Більшість із них – зовсім молоді хлопці, які ще недавно мали інші плани на життя, до повномасштабного вторгнення рф.
Для багатьох із них ці кадри стали останнім свідченням їхнього існування. Саме це, за словами автора огляду, робить фільм майже нестерпним для перегляду – але водночас надзвичайно важливим.
Кіно, після якого болить
Оглядачка Адріан Хортон зізнається, що ще ніколи не виходила з кінозалу настільки виснаженою – і фізично, і психологічно. Протягом 106 хвилин глядач буквально живе в очікуванні удару, спостерігаючи за молодими чоловіками, які в іншій реальності могли б навчатися в університетах або будувати кар’єру.
Попри це, фільм вона називає видатним – як документ про війну 2020-х років, як точний запис подій, як меморіал загиблим і як свідчення мужності українського спротиву та безглуздя цієї війни загалом.
Наприкінці стрічки Чернов висловлює страх, який, за словами критика, звучить особливо боляче на тлі міжнародної втоми від війни: «Чим довше триває війна, тим менше людям до неї є справи».
Авторка огляду зазначає, що в цьому є гірка правда. Проте «2000 метрів до Андріївки» робить усе, щоб конкретні події, конкретні імена й конкретна ціна цього спротиву не зникли з пам’яті – навіть якщо війна здається затяжною й безвихідною.
Читайте також про топ-10 найкращих і найгірших фільмів 2025 року за версією Rotten Tomatoes
Кадр із фільму “2000 метрів до Андріївки”
