Міграційна політика ЄС може перетворити життя українців у країнах Європи на гонку на виживання, йдеться в публікації Politico.
“Якщо ми чогось і навчилися з 2015 року, так це того, що ставлення європейських країн до шукачів захисту може швидко змінюватися”, – підкреслює Вільде Хернес, старша наукова співробітниця Столичного університету Осло та доцентка Університету Осло.
Своїм новим студентам на початку лекцій у 2023 році вона поставила запитання: чи вони б хотіли приїхати до Європи сирійцем у 2015 році чи українським біженцем у 2022 році. І на момент початку заняття їхня відповідь була майже одностайною: українським біженцем. Проте вона змінилась наприкінці лекції, тоді студенти розділились у своїх поглядах пів на пів. Чому так сталося?
Чимало людей переконані, що українські біженці побачили здебільшого краще ставлення до себе, аніж інші шукачі захисту.
Як нагадує авторка матеріалу, під час міграційної кризи 2015-2016 років, коли більшість європейських країн зіткнулися з величезним збільшенням кількості шукачів захисту, ЄС намагався знайти єдиний підхід. Деякі дослідження характеризують цей період як “гонку на виживання”, коли європейські країни запроваджували більш обмежувальну політику щодо надання притулку, імміграції та інтеграції, ніби змагаючись за те, щоб стати найменш привабливим місцем призначення для тих, хто досягає їхніх кордонів. Натомість в лютому 2022 року вони відреагували на ситуацію набагато більш згуртовано.
“І найголовніше – вони активували Директиву ЄС про тимчасовий захист (TPD), яка надає тимчасовий, але негайний захист переміщеним особам з країн, що не є членами ЄС, – наголошує Хернес. – Однак важливо зазначити, що члени ЄС мають велику свободу дій у застосуванні цієї директиви, і що деякі європейські країни, такі як Данія, Норвегія та Велика Британія, не зобов’язані її виконувати”.
Разом із командою наукова співробітниця порівняла реакцію восьми європейських урядів на наплив шукачів захисту у 2015-2016 та 2022-2023 роках. Передовсім щодо змін в політиці надання притулку, прийому та інтеграції. У результаті вони виявили суттєві відмінності між окремими національними політиками, спрямованими на українських біженців.
“Виявляється, Європа була одночасно і більш щедрою, і більш обмежувальною щодо цієї групи мігрантів. З одного боку, запровадження колективних тимчасових дозволів полегшило українцям шлях до захисту. У деяких країнах вони навіть отримали винятки з існуючої обмежувальної політики, – пояснює Вільде Хернес.
З іншого боку, “тимчасовий” аспект цих дозволів на захист призвів до того, що українські біженці отримали обмеженіший доступ до певних прав і послуг, таких як менша кількість інтеграційних заходів, менша фінансова допомога і відсутність можливості отримати дозвіл на постійне проживання”.
Наприклад, розглядаючи перебування українців у країнах Європи через призму тимчасового характеру, деякі приймаючі сторони не забезпечили їм права і доступ до мовної підготовки або до регулярних інтеграційних заходів, на які мають право інші біженці. І хоча більшість країн надали їм подібний доступ до послуг охорони здоров’я, дослідження виявило, що Швеція обмежила ці права лише наданням невідкладної медичної допомоги.
Щобільше, час, який українці витрачають на отримання дозволу на тимчасовий захист, не зараховується до мінімальних вимог для отримання посвідки на постійне проживання.
“Таким чином, хоча в деяких сферах спостерігається загальна тенденція до більш ліберальної політики щодо українських біженців, в інших ця група фактично стикається з посиленням обмежень”, – зазначає науковиця.
І тут вона наголошує, що TPD ЄС та інші подібні національні нормативні акти були задумані як тимчасове рішення для подолання великого напливу людей, які тікають від війни в Україні. Термін дії цих дозволів на захист закінчується наступного, 2025 року. Тому європейським країнам незабаром доведеться вирішувати, як рухатися далі.
На думку Вільде Хернес, одним із найактуальніших питань є те, чи продовжать ці країни дотримуватися своєї відносно уніфікованої відповіді щодо типу дозволів, які отримують українці, чи навпаки – віддадуть перевагу запровадженню різних національних дозволів з ще більш диференційованими правами.
“Якщо останнє виявиться правдою, ми цілком можемо стати свідками нової “гонки на виживання” щодо політики стосовно українських біженців, оскільки країни можуть знову спробувати не ставати привабливими для них пунктами призначення, – каже вона. – І хоча досі було напрочуд мало дискусій щодо проблем прийому українських біженців в інших країнах, солідарність Європи може бути піддана випробуванню, коли термін дії цих тимчасових дозволів закінчиться у 2025 році – якщо не раніше”.
Читайте також: Антиукраїнські настрої в Канаді та цінна підтримка простих людей. Думка
Джерело: Politico
