Ми сваримося і завжди будемо це робити. Чому в українців така історична схильність до «срачів»? Психологиня Олена Любченко вважає, це тому, що в моменти кризи та розгубленості нам легше, якщо світ ділиться на чорне і біле.
Ми сваримося і завжди будемо це робити. Щоб люди, наче схожі одне на одного, наче задоволені життям, наче не геть дурні, наче об’єднані спільними інтересами — або спільною бідою — почали нападати одне на одного, потрібно… майже нічого: щоб кожен просто жив своє життя.
Рано чи пізно з’являються ті, хто більш правий; «ми» і «вони»; «правляча верхівка» та «усі інші» тощо.
Так відбувається скрізь — у соціальних мережах і на батьківських зборах, в офісах і дитячих садочках, в урядах і у суспільстві. От і сьогодні, коли ми, українці, колосально втомлені і дуже вразливі емоційно, ми чіпляємося за кожен привід розвести черговий «срач» і знайти когось, хто в чомусь «винен» і в чомусь «помиляється». Скажете, ні?
Втім, «поляризоване суспільство» — це просто спільнота живих людей. Які, кожен по-своєму, реагують на ситуацію, складають своє уявлення про стан речей, формують власний погляд та позицію, і вирішують певним чином їх виражати.
І хоча є колективне підсвідоме і певні інформаційні маніпуляції, на які ми ведемося, кожен з нас сам визначає, під яким постом ставити лайк, і до якої колективної «розборки» доєднатися.
Тож чому ж ми доєднуємося до сварок? Чому ми любимо когось призначити винуватцем? На чому в такі моменти базуємо свою позицію? І чому взагалі виникають срачі? Спробуємо розібратися.
Поляризація — нормальне явище в стресових ситуаціях
В моменти хаосу та розгубленості нам легше, коли світ ділиться на чорне і біле. На наших і ненаших. Хоча б на щось ми маємо спиратися, тому дуже легко «поляризуємося».
Коли ми поляризуємося з «ненашими» — ми доєднуємось до «наших». «Ми не самі у цьому хаосі — і нам не так страшно!»
Поляризація «всередині» — теж нормальна
Ми всі різні. Втім, будь-яка людина, з якою починаєш говорити на цю тему, визнає, що нікому не краще від того, що ми починаємо ділити себе на тих, хто на фронті й на тих, хто в тилу. На тих, хто поїхав, і на тих, хто лишився. На тих, хто перейшов на українську, і на тих хто ще ні. Ба більше. Зріле суспільство, та сама «демократія» саме про те, що різні погляди та позиції можуть поляризуватися, але співіснувати, і навіть доповнювати один одного.
Колективна травма
Ми втомлені та розгублені, у нас як суспільства замало свідчень стабільності та передбачуваності життя. Тому ми дуже чуйно, вразливо реагуємо на будь-чию відмінність від нас. Нам дуже легко побачити умовного «ворога» в людині, яка просто з нами в чомусь не згодна. Або в тих, чиє життя відрізняється від нашого.
Нас тригерить «інакшість»
В збудженому, розбалансованому, вразливому стані незгода інших з нашими поглядами ніби ставить під сумнів нас як особистостей. Подруга витрачає бонус на нову сукню, а ви вже роками економите і вважаєте, що ці гроші було б краще кинути військовому на банку. Ви кажете їй про це — і ніби знецінюєте її моральні якості. Було дві подруги, гоп! — і поляризувалися.
Поляризація легко масштабується
Накиньте приклад з подругами на масштаб суспільства, додайте вплив ЗМІ, (яким вигідно розбурхувати емоції), блогерів і «експертів» (яким вигідно, аби в коментарях відбувалося палке зіткнення), врахуйте нашу набуту звичку про будь-яке явище та будь-яку подію мати та озвучувати власну думку — і вам стане ясно, чому у нас з вами срачі.
Холодна голова, пріоритети та цінності — це те, що дозволяє нам залишатися людиною, а не збудженою стадною істотою.
Кристалізуйте подумки те, що для вас дійсно важливо: «Чим мені особисто загрожує „інакшість“ поглядів інших людей? Наскільки мені принципово зараз доводити свою правоту? Чого саме я досягну, долучившись до колективної сварки?»
І, головне, скажіть собі, якомога чесно та усвідомлено: «Навіщо я зараз вступаю у „боротьбу“? Злити емоції чи реально повпливати на щось дієве та важливе?»
Історична схильність до «срачів»?
Доведено соціологами: чим краще в країні працюють державні інституції, тим менше у громадян бажань «сратися».
Не секрет, що мінімум два покоління до нас докладали неабияких зусиль, аби одружитися, влаштувати дитину в дитсадок, потрапити до лікаря, купити необхідний одяг, отримати справедливе рішення в суді, домогтися ремонту якоїсь комунальної власності — все вирішували наші з вами родичі самотужки, «домовлялися», шукали «зв’язки» тощо. Попри все, ми вміємо домовлятися!
Відчепіться від інших людей
Культура, наш набутий досвід, специфічна побудова суспільства і таке інше додали нам з вами чи не генетично успадкованої впевненості у власній «експертності» і необхідності скрізь встромити свого носа та розібратися.
Та все ж таки варто відчепитися від інших і дати їм свободу думати та вчиняти так, як їм хочеться (допоки вони не порушують вашу свободу і ваші кордони).
Практикуйте емпатію
Аби перестати жити в полоні «наївного реалізму» (сприймати все виключно через емоції та не підключати аналіз до опрацювання подій і власного стану), можна почати з емпатії — намагатися не просто прийняти, а й зрозуміти стан, ситуацію і погляди іншої людини, тим більше, якщо вони відрізняються від ваших.
Емпатію складно мати у виснаженому стані. Тому переспіть із «власною думкою». А вже потім увімкніть емпатію та висловлюйтесь, якщо ще буде актуально.
Емпатія до інакшості — крута і корисна штука. Злагоди нам!
Читайте також: Потрібен психолог, але немає грошей? 5 платформ з безоплатною допомогою
Джерело: Олена Любченко
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди.
