Після початку повномасштабної війни мільйони українських сімей виїхали за кордон. Разом із новими можливостями це принесло і виклики, особливо для дітей. Вони швидко адаптуються до нових реалій, але наскільки це впливає на їхню національну ідентичність?
Це вирішили з’ясувати фахівці Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», пише Радіо Свобода.
Діти-біженці: виклики асиміляції
Їхнє дослідження серед українських сімей у Польщі, Німеччині, Канаді та Великій Британії показало:
- 60% дітей віком до 10 років спілкуються іноземною мовою частіше, ніж українською.
- Близько 40% підлітків зізнаються, що їм легше висловлюватися англійською чи німецькою, ніж рідною мовою.
- Більшість батьків занепокоєні тим, що їхні діти можуть втратити зв’язок з українською культурою.
Багато країн, які прийняли українських дітей, пропонують навчання в місцевих школах. Це допомагає швидкій інтеграції, але водночас несе ризик втрати національної ідентичності.
“Коли дитина 8 годин проводить у школі, де всі говорять іноземною мовою, а вдома батьки не завжди мають час читати українські книжки чи підтримувати розмову рідною мовою – вона починає мислити іншою мовою”, – зазначають експерти.
Як формується українська ідентичність за кордоном?
Збереження національної ідентичності українських дітей за кордоном – виклик, який стоїть перед батьками, вчителями та державою. За словами психотерапевта, ректора Українського Вільного Університету у Мюнхені Лариси Дідковської, досвід попередніх хвиль міграції доводить: це можливо, якщо використовувати правильні підходи.
Хто впливає на формування ідентичності?
- Батьки – перші, хто визначає світогляд дитини. Якщо в ранньому віці вони підтримують українську мову й культуру, дитина засвоює це природно.
- Вчителі – формують національну свідомість у співпраці з батьками або, інколи, навіть всупереч їхнім діям.
- Держава – як Україна, так і країна, яка приймає біженців. Від її політики залежить доступ до української освіти та культури.
“Чотири з п’яти поколінь українців, які не народжені в Україні, розмовляють українською мовою. Це доводить, що навіть за кордоном можливо зберегти свою національну ідентичність”, – наголошує Дідковська.
Важливим інструментом у збереженні культури залишаються українські школи, церкви, суботні та недільні освітні центри. Вони допомагають дітям відчувати зв’язок із корінням, навіть якщо вдома спілкування українською мовою зменшується.
Роль українських освітніх ініціатив
Українські громади за кордоном намагаються створювати додаткові освітні програми:
- Недільні школи та культурні центри, де викладають українську мову, історію та традиції.
- Онлайн-навчання у школах України, яке дозволяє дітям продовжити здобувати освіту за українськими програмами.
- Культурні заходи, такі як фестивалі та літні табори, що сприяють збереженню ідентичності.
Важливим кроком стало створення робочої групи при Міністерстві освіти України, яка працює над визнанням українських шкіл діаспори у правовому полі. Це дозволить учням цих закладів бути частиною української освітньої системи, а вчителям – зараховувати стаж роботи.
Емоційний стан дітей-біженців
Війна триває вже четвертий рік, і багато українських сімей досі живуть у невизначеності. Дослідження показують, що 40% українських дітей за кордоном мають ознаки психоемоційного виснаження. Саме тому важливо залучати їх до українських шкіл, культурних заходів та психотерапевтичних груп, які допомагають адаптуватися.
“Це пріоритетне завдання, бо діти виїхали не від великого бажання, а опинилися в новому світі, до якого їм треба пристосуватися”, – зазначає Дідковська.
Ще одна тенденція, яку помічають освітяни: після закінчення суботніх і недільних шкіл частина молоді випадає з української громади, але повертається туди вже з власними дітьми. Саме тому важливо активно залучати підлітків та студентів до культурного життя, щоб українська ідентичність не втрачалася між поколіннями.
Що радять психологи та педагоги?
Батьки хвилюються: чи не призведе напівасиміляція до втрати української культури? Експерти рекомендують:
- Говорити українською вдома – навіть якщо дитина відповідає іншою мовою.
- Читати українські книжки та дивитися українські фільми.
- Брати участь у житті української громади: відвідувати події, святкувати традиційні свята.
- Заохочувати до спілкування з родичами в Україні, щоб підтримувати зв’язок із корінням.
Збереження національної ідентичності українських дітей за кордоном – виклик, що потребує зусиль з боку батьків, громади та держави. Якщо дитина відчуватиме, що бути українцем – це гордість, вона не втратить цей зв’язок, де б не жила.
Читайте також: Україна втрачає молодь: за кордон масово виїжджають діти до 18 років
фото: Daniel Mihailescu/AFP via Getty Images
