Війна в Україні об’єднує людей з усього світу. Канадці Пол і Мак Г’юзи, батько і син без українських коренів, вирішили присвятити себе допомозі нашій країні.
В інтерв’ю УНІАН вони розповіли, як опинилися в Україні, чим займаються на фронті та які мрії пов’язують з майбутнім.
Пол Г’юз із Калгарі працював на громадській фермі та допомагав безхатькам. Його син Мак будував на півночі Канади, але теж долучався до волонтерства. Саме ця діяльність стала відправною точкою для несподіваного рішення. Коли історію їхньої допомоги показали канадські медіа, Пол згадав, що мріє підтримати Україну. Один із незнайомців оплатив квитки та виділив кошти на перші гуманітарні проєкти.
«Немає кращого часу, ніж зараз», – так пояснив Пол своє рішення.
Вже за добу він вилетів з Канади, а згодом до нього приєднався і син.
Волонтерський шлях: від вокзалу Львова до Харкова
У березні 2022 року батько і син заснували в Україні організацію H.U.G.S. (Helping Ukraine Grassroots Support). Спочатку вони відкрили кухню на львівському вокзалі для біженців, а згодом перебралися до Харкова, який став для них справжнім домом.
«Наша організація отримувала донати здебільшого з Канади. Ми змогли працювати завдяки щедрості й емпатії канадців», – каже Пол.
У Харкові Г’юзи займалися евакуацією людей, ремонтом військових машин, порятунком тварин та гуманітарними місіями.
Вибір Мака: від гуманітарки до інтернаціонального легіону
Вісім місяців Мак працював у Херсоні: возив допомогу, лагодив будинки після обстрілів, допомагав із евакуаціями. Але, за його словами, йому здавалося, що цього замало. Рішення вступити до війська він ухвалив після загибелі друга-добровольця Сема Ньюї.
«Його смерть змусила мене відчути, що я повинен стати військовим і спробувати зробити щось більше», – згадує хлопець.
Так він приєднався до інтернаціонального легіону.
На фронті Мак отримав важке поранення, але пройшов лікування в українських лікарнях і зізнається, що вражений рівнем турботи: «Лікарі та медсестри у вас дуже хороші».
Попри мовний бар’єр, канадці швидко знайшли спільну мову з українцями. За словами Мака, у кав’ярнях чи на вулиці до нього часто підходять незнайомі люди, дякують за підтримку.
«Іноді навіть обіймають мого сина і плачуть», – розповідає Пол.
Саме людська щирість і вдячність стали для них найбільшим мотиватором.
Пол пригадує момент, коли потрапив на російський блокпост під час евакуації дитини. Сім годин допитів під дулами автоматів стали найстрашнішими у його житті. Та він зумів вивезти 6-річну дівчинку до матері.
Мрії про українське майбутнє
Сьогодні батько і син переконані: перемога України можлива завдяки поєднанню фронтових і дипломатичних зусиль. «Мій син – один з таких солдатів», – каже Пол.
Попри відсутність українського коріння, Пол і Мак мріють залишитися тут після війни.
«Я хочу залишитися в Україні, бо вона прекрасна і люди тут дивовижні. Я хотів би мати тут власну дачу, сад і дітей. Може, так і буде, хто знає?» – ділиться Мак.
Батько додає: «Моя мрія – мати дім в Україні, бути її частиною і намагатися стати справжніми українцями».
Обидва планують подати документи на українське громадянство.
До слова, 23-річний Мак Г’юз ледве не загинув у Запорізькій області під час російської атаки дроном у липні 2025-го. Читайте про це тут: Доброволець із Канади вижив після атаки дрона в Україні: його історія
фото з Facebook Paul Hughes
