Чимало українських фахівців після вимушеної еміграції до Канади змушені погоджуватися на роботу нижче своєї кваліфікації або взагалі змінювати професію. Дослідження показало, що у 58% опитаних українців рівень зайнятості після переїзду погіршився.
Результати дослідження опублікували в International Journal of Manpower, а про його висновки розповіло видання The Conversation.
Науковці проаналізували дані Управління Верховного комісара ООН у справах біженців щодо 1429 українців, які після виїзду з України жили та працювали за кордоном. Дослідники порівняли їхнє працевлаштування до вимушеного переїзду та після нього.
Згідно з результатами, 34% респондентів змогли зберегти попередній професійний рівень, а ще 8% – покращити його. Водночас більшість зіткнулася зі зниженням зайнятості: люди втрачали кваліфіковані посади, переходили на менш оплачувану роботу або не могли продовжувати кар’єру за фахом.
Чому вища освіта не гарантує кращої роботи
Одним із ключових висновків дослідження став так званий парадокс кваліфікації. Він полягає в тому, що високий рівень освіти після переїзду не обов’язково допомагає швидше знайти роботу відповідного рівня. Навпаки, українці зі спеціалізованими або післядипломними дипломами майже вдвічі частіше працювали на нижчому професійному рівні, ніж люди із середньою освітою або нижчою.
Причина полягає, зокрема, у складності визнання іноземних дипломів і професійного досвіду. Співавторка дослідження Анна Діденко з Києво-Могилянської академії звернула увагу на ситуацію українських лікарів, які після багаторічного навчання та практики змушені шукати роботу, що не відповідає їхній кваліфікації. Їхні дипломи й досвід не завжди можна безпосередньо перенести в канадську систему.
Тож навіть фахівці з високою кваліфікацією можуть опинитися в ситуації, коли для повернення до своєї професії потрібно повторно навчатися, складати іспити, проходити сертифікацію або отримувати місцеву ліцензію.
Хто найчастіше втрачає професійні позиції
Майже 90% учасників дослідження становили жінки. Це пов’язано з воєнним станом в Україні, який обмежує виїзд більшості чоловіків призовного віку. Водночас чоловіки виявилися менш схильними до професійного зниження після переїзду.
Важливу роль у цьому відіграють сімейні обов’язки. Догляд за дітьми та іншими членами родини суттєво ускладнює пошук роботи й професійну адаптацію. Наприклад, батькам, які самостійно виховують дітей, складніше відвідувати мовні курси, проходити перекваліфікацію або погоджуватися на робочі зміни, що не збігаються з графіком дитячого садка.
Вік також впливає на можливості працевлаштування. Українці до 35 років частіше відновлювали попередній професійний рівень або покращували його. Натомість старшим працівникам може бути складніше адаптуватися через вузьку спеціалізацію та досвід, який не завжди відповідає вимогам нового ринку праці.
Найбільший ризик втратити професійні позиції мають високоосвічені жінки середнього віку, які виховують дітей. Ця група охоплює значну частину українців, які переїхали до Канади через війну.
Що заважає українцям працювати за фахом у Канаді
Серед основних перешкод респонденти назвали дві проблеми: визнання професійних кваліфікацій та недостатнє знання мови. Однак дослідники звернули увагу й на менш очевидні труднощі – відсутність зареєстрованої адреси, нерозуміння особливостей місцевого ринку праці та брак доступних послуг із догляду за дітьми.
Анна Діденко пояснила, що після переїзду українцям доводиться не лише шукати роботу, а й розбиратися в незнайомих адміністративних процедурах. Навіть звичайні вимоги до документів або оформлення на роботу можуть стати серйозною перешкодою, якщо людина не знає, як функціонують місцеві установи.
На думку авторів дослідження, інтеграція на ринку праці залежить не лише від освіти та навичок людини, а й від того, наскільки доступними є механізми їхнього визнання.
Що Канада може змінити для підтримки українських фахівців
Дослідники вважають, що державні програми допомоги біженцям не повинні обмежуватися першими місяцями після приїзду, оформленням дозволу на роботу та пошуком першого заробітку. Навіть якщо людина знаходить роботу для покриття базових витрат, це не означає, що згодом вона автоматично зможе повернутися до попередньої професії.
Серед можливих рішень – програми адаптації іноземних дипломів, професійне наставництво, гнучкий графік роботи та мовна підтримка. Роботодавцям також радять спрощувати вимоги до кандидатів: публікувати зрозуміліші вакансії, не вимагати постійної адреси там, де це не обов’язково, та враховувати потреби працівників із дітьми.
Окрему увагу пропонують приділити професіям, для яких потрібна спеціальна ліцензія, зокрема медицині, юриспруденції та бухгалтерській справі. Для іноземних фахівців можна розробляти перехідні механізми – наприклад, тимчасові або контрольовані ліцензії, які дозволять швидше повернутися до роботи за спеціальністю.
Ще одним можливим рішенням дослідники називають створення локальних програм догляду за дітьми для родин біженців. Такий підхід міг би одночасно допомогти українським батькам вийти на ринок праці, створити робочі місця для педагогів і вихователів із числа новоприбулих та забезпечити дітям мовну й культурну адаптацію.
На думку авторів, усунення цих перешкод вигідне не лише самим українцям, а й Канаді. Країна втрачає потенціал кваліфікованих працівників, зокрема в галузях охорони здоров’я та інших сферах, де бракує спеціалістів. Тому допомога українцям у поверненні до роботи за фахом могла б стати способом ефективніше використовувати вже наявні професійні ресурси.
Читайте також: Нейрохірург на складі, онколог за кермом таксі: як українці втрачають кваліфікацію в Британії
фото: Shutterstock
