Після кількох років війни та служби на фронті український військовий та капелан Віктор (Гідеон) уперше за довгий час побував у США із серією адвокаційних заходів. Поїздка дала йому можливість поглянути на Америку без стереотипів і популярних міфів про «країну абсолютної свободи». У своєму блозі на DOU він ділиться особистими спостереженнями про американське суспільство, цінності та реальність, яка виявилася більш неоднозначною, ніж здається здалеку.
“Я працював довгий час на американську продуктову компанію, розробником та DevOps. 27 лютого 2022 року евакуювавши свою родину на кордон, я став капеланом, але просто допомагати та служити духовно і душевно військовим мені було замало, тож майже три роки я фултайм служу в бригаді спецпризначення. Не втомився від війни та люблю свій підрозділ.
Не буду казати скільки в мене бойових виходів за спиною, скажу, що більше, ніж у хворій уяві Арестовича. Я живий приклад того, що відправка на фронт — це не є квитком в один кінець. Слід також додати, що метальне здоровʼя та відносини в родині зберегти реально. Я би сказав, що зараз вони міцніші, ніж до повномасштабного вторгнення.
У квітні 2026 року був у відрядженні в Сполучених Штатах Америки, і мені є чим поділитись.
[…]
Нью-Йорк
Прибувши в JFK Аеропорт в Нью-Йорку я відчув себе як вдома. Такі ж погані дороги, як на Київщині. Так само тобі на дорогах сигналять, підрізають і т.д.
Зупинились ми в Українському селі недалеко від вулиці Тараса Шевченко та Українського дому. Маючи вільний день, звичайно виникла потреба побачити всі визначні місця.
Все життя я мріяв побачити Нью-Йорк, а особливо Таймс Сквер. Майже кожен виїзд на позицію, у бліндажі я дивився на найпопулярніший район у світі через додаток EarthCam.
Що вам сказати? Для мене двох разів досить, щоб туди сходити. Один вдень, один вночі. Такої кількості противного смороду як там, немає ніде на Манхеттені. Кількість людей на квадратний метр зашкалює.
Якби я приїхав туди 10 років тому, то скоріш за все сприйняття було б по-іншому. Але коли ти вже досить «дорослий» та побачив значну кількість країн, всі недоліки кидаються в очі особливо яскраво.
Діалог з громадянином України, котрий поїхав подалі від війни:
- Люди котрі переїжджають до Нью-Йорка дійсно отримують досвід що таке справжнє виживання!
- Так навіщо їхати тоді до Нью-Йорка, щоб так страждати? Питаю я.
- Чому не поїхати в інше місто/штат, де не так дорого, або взагалі в іншу країну?
Ще один діалог, але вже з іншим хлопаком:
- Якщо війна прийде на землю США, будеш захищати цю країну?
- Та ні… Я ж Україну не захищаю.
Зате це чесно. По відношенню до інших та до самого себе. Мене набагато більше «агрять» ті люди, хто «рекси будь де, крім фронту». На дивані, на роботі, у спортзалі, зі своїми дружинами, на дорогах та деінде, а насправді ховаються за спідницею. Сміливіші, ті кому страшно, але вони можуть сказати про це відверто. Скільки людей я бачив, хто насправді боялись бути мобілізованими?! Потрапили до війська, та показали себе з кращої сторони.
Люди зі дивацтвами на вулицях досить адекватні та не докучають, якщо порівнювати наприклад з Кельном, Міланом чи Барселоною. Вони живуть своє життя, але оточуючих не чіпають. Я знаю, що випадки неадекватної поведінки до оточуючих присутні, але ж місто величезне за розміром та населенням. В Централ-парк вночі радять не ходити, я й не ходив.
В метро за майже тиждень перебування я не побачив жодного щура. Місцеві кажуть, що мені пощастило. Підземка брудна, але дуже зрозуміла. Не така, як у нас. На кожній станції та вході є гарні вказівники з напрямками. Тобі просто потрібно запитати маршрут у Google Maps з точки А в точку Б, і додаток тобі підкаже назви станцій та на який саме вхід тобі потрібно йти. Зате GPS у місті працює в рази гірше, ніж в Україні.
Центральний парк міста видатний. Такий точно, як в кіно. Ми потрапили якраз на період, коли почали квітнути дерева. Це було дуже гарно.
Порядок цін в Нью-Йорку. Він є дорожчим за будь-яке європейське місто, можливо, крім Лондона. Зате речі, котрі в Україні купиш втридорога, там продаються по ціні нашого стоку.
Levi’s, New Balance і т.д. Розпродажі — там справжні, а не як у нас — просте переклеювання цінників у більшості випадків. Я перший раз в житті побачив, що у звичайних кросівок, крім розміру довжини, може бути ще шість розмірів ширини.
Простий нормальний готель, котрий в Таллінні коштує 60 баксів, буде коштувати не в центрі Манхеттена 200 доларів за ніч. Ніде я не бачив такого високого податку при оплаті за готель. Він сягає 30% від вартості поселення. Я дуже вдячний моїм братам та сестрам з церкви Cornerstone, котрі вчинили по-біблійному та поділились притулком.
Мої друзі-українці дали мені в користування свою автівку, щоб я міг з’їздити в аеропорт, та по трасі 95 у Пенсильванію на заплановані адвокаційні зустрічі. Нічого надзвичайного. Я проїхав велику частину Даунтауна Манхеттена та Квінса. Можливо дещо активніше рух, ніж у Києві за рахунок велосипедистів. З’їздити в Філадельфію та назад — 50 доларів на платні дороги + пальне. Але потягом ще дороже, рази в три.
Вперше я побачив, що бувають траси в шість смуг в один бік. Справжя автомобільна країна.
Велосипедний рух на Манхеттені — це морок. Якщо ти пішохід, в тебе шансів більше бути збитим велосипедом, аніж авто. Тепер я розумію, чому влада не дозволяє там використання електросамокатів. Можливо, нам потрібно у них цьому навчитися.
Вашингтон
Вашингтон (округ Колумбія) часто називають «Новим Римом» через свідомий намір батьків-засновників США створити республіку, що наслідує ідеали, архітектуру та політичну систему Давнього Риму.
Вашингтон проектувався як місто з величною архітектурою, що нагадує римську. Капітолійський пагорб (Capitol Hill) був названий на честь Капітолійського пагорба в Римі, а будівлі Конгресу, Білого дому та Верховного суду побудовані з використанням римських колон, куполів та портиків.
Я ніколи не думав, що скажу таке, але будівля Капітолія мені здалася величнішою за Собор Святого Петра. Звичайно не в духовному сенсі, а в архітектурному.
Під землею у сенаторів та представників є свій потяг, котрим вони пересуваються між будівлями, щоб заощаджувати час. Нам в приватному порядку, після зустрічі з Капеланом Капітолію дали змогу проїхати на цьому міні метро на наступну зустріч.
Загалом, Вашингтон прекрасний. Вулиці чисті, а метро має більший розмір за київське при площі міста та населення в рази менші.
Ціни Вашингтона порівнянні з цінами Нью-Йорка. Роботу, що гідно оплачується, там знайти складно. Я не знаю, як люди там виживають після програми DOGE першого трильйонера в історії світу.
Амеріканські авіалінії більш суворі за європейські. Якщо твій квиток каже про три айтема, вони заставляють, наприклад, тебе зняти бананку та сховати, якщо ти вже маєш валізу і рюкзак. Європейські авіалінії на подібні дрібниці не звертають уваги.
Вперше я побачив, що таке черга з літаків біля злітної смуги. Коли декілька літаків стоїть попереду, і вони злітають і сідають по черзі, один за одним.
Повітря свободи
Від багатьох громадян нашої України я чув вираз «повітря свободи», одразу після перетину кордону. Після початку повномасштабного вторгнення, під час перших моїх закордонних поїздок, дійсно відчувалась невловима різниця від розуміння, що тут немає війни. Поки що… Але наприклад в країнах Балтики вже невловимо витає у повітрі відчуття, що війна наближається і до їхніх кордонів також. Добре, що вони це розуміють і готуються до оборони.
Для нас з вами закордон — не є повітрям свободи. Але в кожної людини є воля. Воля боятись, і воля захищати. Воля працювати заради перемоги, воля розповідати у себе в соціальних мережах, що ти нічого нікому не винен.
На третій та подальші рази ти вже не відчуваєш нічого, крім бажання повернутись назад в Україну на четвертий день перебування в іншій країні.
Читайте також: Чотири роки в Канаді: відверті висновки українки про життя в еміграції
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди.
фото: Shutterstock
