Через роки еміграції в багатьох людей виникає глибоке питання: “Яке життя я будую?”. Чому українці досі відчувають себе “між двома світами” та які кризи можуть відчувати, пояснює психологиня Олена Любченко.
Далі – пряма мова.
Вже чотири роки ми чогось чекаємо, кудись біжимо, чи завмерли в розгубленій безпорадності.
Наше життя вмить розсипалося на мільйон шматків, які ми спочатку намагалися зібрати та полагодити; потім відремонтувати та склеїти; потім поміняти місцями чи «схрестити качку з їжаком».
Потім ми просто зрозуміли, що все, що ми так бережно сховали в тривожну валізку, — всі скарби, досягнення, набутки із нашого минулого життя — ми просто іноді дістаємо, струшуємо пил, позіхаємо та засовуємо ще глибше; що кожній дрібничці з цієї валізки треба зробити «переоблік», бо щось, що видавалося суперцінним, уже не варте нічого, а щось маленьке, що загубилося у пильних складках кишені, може виявитися справжнім діамантом та скарбом для нового життя.
Я вислухала стільки історій «до та після», що іноді відчуваю себе архівом зломлених доль. Я бачила, як люди перезбирали себе, свою душу, свою ідентичність і своє життя буквально «по деталях і запчастинах» протягом останніх років.
Я знаю, як це переживати депресивне дно на березі Женевського озера; не хотіти жити, прогулюючись по набережній Коста Бланки; бути впевненим у своїй меншовартості в Парижі, будучи лауреатом премій; відчувати бездонну самотність в лондонському натовпі чи мріяти про свою маленьку квартиру, мешкаючи в лакшері апартаментах на чужині.
«Немає нічого більш постійного, ніж щось “тимчасове”, — ми стали амбасадорами цієї істини, Лєна», — каже моя клієнтка з Варшави, яка вибігла з дитиною, кішкою та рюкзачком «на пару днів» вранці 24 лютого.
Нижче — трохи про кризи цього етапу еміграції.
Криза 1. Самотність другого етапу
Перші роки українці мали багато підтримки, уваги, розуміння, співчуття. Згодом коло підтримки звужується. Світ перемикається на свої проблеми та новинні повістки. З’являється відчуття соціальної ізоляції та покинутості.
Криза 2. Життя «між»
Вдома, в Україні ви вже чужа людина, яка «не може зрозуміти, що тут відбувається». Але і в новій країні ви точно не своя.
В такому стані складно будувати довгі плани та ухвалювати рішення. З’являється відчуття, ніби живеш на мосту між двома життями.
Криза 3. Втома бути сильною
Те, що починалося, як тимчасове, дуже затягнулося.
Кілька років відповідальності за дітей, сім’ю, побут і виживання призвели до стану хронічного форс-мажору. В результаті ззовні — витримка. Всередині — виснаження, яке часто не дозволяють собі помітити та визнати.
Криза 4. Зміна сімейних ролей
Дуже часто в еміграції відбувається кардинальна перебудова сімейної системи.
Партнерські відносини змінюються, — і це впливає на побут, фінанси, ідентичність, владу в сім’ї, емоційну близькість, правила життя.
Стара сімейна система вже не працює. Іноді з’являється відчуття: «Ми всі стали різними людьми».
Криза 5. Втрата професійної ідентичності
Типова ситуація української еміграції: робота нижче досвіду та кваліфікації, перервані кар’єри. Відчуття, що самореалізація, статус і карʼєра — недосяжні привілеї.
Криза 6. Провина за безпеку і нове життя
Уже чотири роки нас не відпускає запитання: «Я маю право бути щасливою, поки війна триває?».
В еміграції все ще складно дозволити собі радість після читання новин, безтурботність після телефонних розмов з рідними. Складно не відчувати гіркоту, безсилля та віддалення після розмов із друзями з України.
Наче кожного дня треба доводити, що моменти щастя в еміграції не скасовують співчуття до трагедій вдома та дотичності до всього українського.
Криза 7. Втома від адаптації
Нова мова. Нова культура. Нові правила. Постійна напруга та мобілізованість. Через роки це перестає надихати й починає виснажувати.
Криза 8. Питання сенсу життя
Через роки еміграції виникає глибоке питання: «Яке життя я будую? І для чого? Як я хочу жити? Які в мене є для цього ресурси і де взяти ті, яких не вистачає?». Саме тут починається усвідомленість та можливість нової ідентичності.
Читайте також: Як діаспора може допомогти Україні з-за кордону: думка
Публікації в рубриці “Блоги” відображують винятково точку зору автора. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди.
фото: Shutterstock
