Цей рік для UA-Platform був роком голосів українців, розкиданих по світу, але об’єднаних спільним досвідом війни, еміграції, пошуку опори й сенсів. Ми писали про складне й буденне, про нові початки та надію.
Кожен із нас прожив цей рік по-своєму – у новинних зведеннях, в інтерв’ю, розмовах з експертами і теплих історіях. Але всіх нас єднало одне: відчуття відповідальності за слово і бажання не загубити людину в інформаційному шумі.
Ці підсумки – про те, як ми працювали, що нас надихало і чому ми продовжуємо говорити з українцями і про українців за кордоном.
Дмитро Заня, засновник UA-Platform:
Цей рік став для нас по-справжньому інформаційним і навчальним. Він навчив аналізувати події, складати окремі факти в єдину логічну конструкцію та бачити сенс, який приховувався за тими чи іншими процесами. Ми на власному досвіді переконалися, як інформація впливає на людей, формує суспільні настрої, змінює рішення й здатна трансформувати мислення.
Цей період також чітко показав: інформація давно перестала бути нейтральною. Кожен текст, кожен акцент і навіть кожне замовчування формують позицію. У світі постійного шуму важливо не лише говорити, а й розуміти, навіщо і з якою відповідальністю це робиться.
Для UA-Platform цей рік укріпив наше розуміння правильності обраного шляху. Стало очевидно, що нашу роботу необхідно продовжувати. Спектр проблем не зникає – він лише змінюється. Те, що раніше здавалося побутовим і локальним, сьогодні переходить у площину стратегічного бачення. Рухатися далі стає складніше, рішення більше не є очевидними, а майбутнє потребує глибшого аналізу й уважнішого ставлення до деталей.
Окремим викликом залишається український інформаційний простір. Складність об’єднання між різними групами, ініціативами та організаціями все ще відчутна. Це питання не лише ресурсів чи комунікації, а довіри, спільного бачення та готовності брати відповідальність за колективний результат.
Водночас цей рік чітко окреслив межу між простим споживанням інформації та роботою з нею. Проблемою більше не є нестача фактів – проблемою стала відсутність осмислення. Без зв’язків між подіями інформація не перетворюється на розуміння.
Саме тому сьогодні цінністю стає не швидкість, а здатність інтерпретувати, зіставляти й робити виважені висновки.
Ми також усвідомили, що інформаційна втома суспільства – це не байдужість, а захисна реакція. У таких умовах кожен текст або підсилює хаос, або намагається його структурувати. І це накладає принципово іншу відповідальність на тих, хто працює зі словом і текстом.
У новому році хочеться побажати читачам більшої визначеності в житті, внутрішнього балансу й відчуття спокою. Розуміння власного майбутнього, навіть якщо воно не має чітких контурів. І щоб прості речі знову могли приносити справжнє задоволення.
Марина Кавкало, головна редакторка сайту:
Яким був цей інформаційний рік для мене? Часом – емоційно складним, адже багато новин та подій в Україні «пропускаю» крізь себе. Часом – напруженим, коли на добу мала по 6 годин світла (реалії життя й роботи під час війни в Україні). Та часто – натхненним, бо стільки класних історій з’явилось на UA-Platform упродовж року.
Я працюю з новинами щодня, і при виборі тем запитую себе: що справді важливо донести українцям за кордоном, як допомогти зорієнтуватись у складних питаннях, на кшталт податків чи медичної системи, що цікавого розповісти про країни та міста, де вони мешкають, чим розважити.
Мої улюблені – тепліші формати: історії успіху, інтерв’ю, українські ініціативи за кордоном.
Українці настільки круті, бо, враховуючи всі обставини, не лише виживають, а й створюють, об’єднуються, знаходять нові сенси в чужих країнах, розпочинають власні цікаві історії.
Це і голоси діаспори, й організації, які за ці роки стали рушійною силою спільноти, ті, хто проводить важливу просвітницьку та ідеологічну роботу, хто волонтерить та допомагає нашим оборонцям. Це засновники бізнесу, які знайомлять британців з українською культурою. Це медійники, які голосом об’єднують українців свого регіону. Це представники найрізноманітніших професій, які після еміграції шукають своє місце в новому житті. А ще – затишні історії кохання, які зароджуються поміж двома країнами та культурами.
Не менш важливі теми про війну та її відлуння за кордоном – політичні рішення, заяви та дії західних лідерів, настрої в суспільстві. У цих текстах мені було важливо називати речі своїми іменами і нагадувати, чому ця війна стосується кожного з нас, де б ми не були.
Підсумовуючи цей рік, скажу, що в ньому було багато відповідальності, але й багато історій, які надихають працювати далі.
Вдячна колегам, які розповідають про класних людей. Вдячна героям наших публікацій – за довіру до нашого медіа. І, безумовно, цінуємо кожного нашого читача. Далі – більше!
Оксана Середюк, журналістка, контент-менеджерка Instagram:
Цей рік був для мене насиченим і водночас надзвичайно натхненним. Як контент-менеджер сторінки в Instagram, я зачитувалася у матеріали наших бджілок-трудівниць журналісток – від одних я була у захваті, інші викликали гордість за українців, які відкривають власні справи за кордоном і доводять, що ми талановита та сильна нація.
Журналістський рік завжди складається з історій, які залишають слід. Для мене це були інтерв’ю та проєкти, що показали: українці гідні, важливі й неймовірно творчі – як в Україні, так і далеко за її межами.
Цього року я мала щастя поспілкуватися з неймовірними людьми – кожна історія була по-своєму унікальною й залишила слід:
• Пані Алла з Канади – сильна жінка, яка відкрила українські ресторани й зберігає для діаспори наші смаки та традиції. Її енергія просто неймовірна.
• Юлія Конарєва зі своїм чоловіком – вони створили кавовий бренд і кав’ярню у канадському Лондоні. І довели, що українська кава може підкорювати світ.
• Анастасія Безпальчук – лікарка, яка чесно й відверто розповіла про еміграцію та медицину в Канаді. Її інтерв’ю викликало стільки коментарів і збережень, що я зрозуміла: ця тема болить і цікавить багатьох.
Відомі українці, які прославляють нас за кордоном теж були на наших онлайн шпальтах:
• Вадим Грановський – бариста, який стаорив унікальний напій Flat Red і відкрив світові історію української кави.
• Вероніка Бабалик – наша комікеса, яка заснувала перший український стендап-клуб у Лондоні й підкорює британську сцену своїм гумором.
• Руслан Косаренко – міграційний адвокат, засновник Sterling Law та London Business Club. Він дуже відверто розповів про виклики еміграції у Британії.
Голоси еміграції та адаптації:
• Артем Павленко – нечуючий українець, який спілкується мовою жестів і ділиться своїм досвідом життя та адаптації. Його історія – про силу й віру в себе.
• Ольга Резнікова – її розповідь про еміграцію та життя за кордоном була настільки щирою, що багато хто впізнав у ній себе.
Цей рік показав мені головне: українці – це нація, яка може все. Ми талановиті, сміливі, винахідливі й гідні того, щоб про нас знали у світі. Кожна історія, яку я читала або писала була не просто матеріалом – вона ставала доказом нашої сили й натхненням для мене особисто.
Для журналіста підсумковий рік – це не лише календар, а й колекція голосів, які залишаються з тобою назавжди. І я вдячна, що мала змогу бути поруч із цими історіями, ділитися ними з нашою аудиторією та відчувати гордість за українців, які творять майбутнє – вдома й за кордоном.
Я хочу побажати сили й наснаги всім українцям, які читають нас зараз, перебуваючи в еміграції. Нехай новий рік стане часом нових злетів і ваших досягнень.
А найголовніше бажання, думаю, єдине для кожного українця – незалежно від того, чи він в Україні, чи за її межами: життя без війни. Це бажання, впевнена, загадають тисячі українців по всьому світу рівно опівночі, коли ми зустрічатимемо 2026 рік.
Читайте нас, адже саме ви надихаєте нас своїми історіями, коментарями, поширеннями чи навіть простими вподобайками на наших постах. Всіх обняла!
Марина Юрченко, журналістка:
Цей рік для мене минув у пошуках людей – наших українців, які живуть у великих містах і маленьких громадах, освоюють нові професії або продовжують ті, що були в їхньому попередньому житті. У пошуках тих, хто може чесно розповісти про життя в еміграції. Саме з цих зустрічей і розмов складався мій рік.
Звісно, він пройшов між новинами з України та щоденним життям у Шотландії. Але найважливішим для мене в цьому році залишилися людські історії.
Я шукала і знаходила живі голоси, які чесно розповідали про адаптацію і страх, про працю і відповідальність, про втому і здатність триматися.
Я робила чимало інтерв’ю з українцями в Британії – з підприємцями, які з нуля відкривали бізнеси; з кур’єром, для якого робота стала способом виживання й адаптації; з вчителькою, що навчає української мови дітей в еміграції; зі студенткою, яка активно організовує життя української молоді; зі спортсменом, який тренує дітей і продовжує свою кар’єру; з фотографкою, яка знімає успішних футболістів; з музикантом, який працює на заводі, а музику зберігає як спосіб не втратити себе; зі священником, якій тримає громаду й слухає найважчі сповіді наших людей; з жінкою, яка готує традиційні різдвяні страви й через смак і ритуали зберігає пам’ять про дім; з жінкою, що проходила вагітність і пологи далеко від дому.
Цей рік про те, як слухати історії, помічати, плакати та сміятися, розуміти кожен почутий голос.
Можливо, саме в цих історіях читач може впізнати себе, надихнувшись силою й витримкою тих, хто далеко від рідного дому.
І особисто мені цей рік дав надію, силу і витримку на те, щоб любити, жити і творити далі.
Дякуємо всім нашим читачам, що залишаєтеся з нами!
Щиро ваша, команда UA-Platform
Читайте також: Благодійний Новий рік і Маланка: українські події в UK наступного тижня
