Лариса Думенька – голова Leeds Ukrainian Community Association – уже понад десять років працює над тим, аби Україну в Британії не лише знали, а й підтримували діями.
В інтерв’ю «Рубриці» вона розповідає, як українська громада Лідса після 2022 року перетворилася на потужний волонтерський хаб, як вдається втримувати увагу британців до війни, чому вареники стають інструментом допомоги ЗСУ та чому українцям за кордоном не можна «втомлюватися».
Від громади після Другої світової – до волонтерського центру
Українська спільнота в Лідсі існує з післявоєнних років, але справжній імпульс до активної діяльності отримала після 2014 року, а з початком повномасштабного вторгнення росії у 2022-му її робота стала практично безперервною.
Лариса Думенька згадує, що вже з перших днів великої війни громада почала діяти максимально швидко й злагоджено. Наприкінці лютого 2022 року вдалося зібрати близько 15 тисяч фунтів на тепловізори для українських військових, а згодом – відкрити пункт допомоги для українців, які прибували до Лідса.
У липні того ж року організація отримала офіційний благодійний статус. Це дало змогу значно розширити масштаби роботи: нині асоціація закуповує генератори, Starlink, пікапи, медичне обладнання та системи РЕБ для захисту від російських дронів.
Одним із головних викликів для громади стало утримання уваги до війни. За словами Лариси Думеньки, лише за період повномасштабного вторгнення асоціація взяла участь або самостійно організувала понад 60 заходів – від ярмарків і благодійних концертів до днів української культури та лотерей.
Ефективність роботи громади підтверджується конкретними цифрами. За час повномасштабної війни асоціація передала в Україну понад 25 пікапів і забезпечила сотні запитів гуманітарною та технічною допомогою.
«Не можеш донатити – ліпи вареники»
Діяльність громади тримається на трьох напрямах: допомога військовим в Україні, підтримка українців у Великій Британії та популяризація української культури серед британців. Щосуботи Український центр Лідса відкритий для всіх охочих – тут проводять зустрічі, лекції, концерти, працює суботня школа для дітей.
Лариса пояснює, що культурні заходи – це не лише про ідентичність, а й про донати.
За її словами, на вечорах української музики чи святкових подіях продають вареники, випічку та сувеніри, а всі зібрані кошти спрямовують на підтримку армії.
Вареники стали своєрідним символом спільноти. Їх готують безпосередньо в Українському центрі, власноруч і за фірмовим рецептом.
Лариса Думенька розповідає, що в громаді навіть є негласне гасло: якщо людина не може допомогти фінансово, вона може долучитися фізично – прийти й ліпити вареники. І це, за її словами, справді працює: багато людей приходять саме заради спільної справи, а потім з нетерпінням чекають свят, щоб скуштувати результат.
Британці, які стали частиною української справи
На заходи громади приходять не лише українці. Чимало британців долучаються до діяльності асоціації на постійній основі. Серед них – адвокатка з Лідса Джулія Нельсон, яка спершу брала участь у програмі «Дім для українців», а згодом стала юридичною представницею організації.
Окремий напрям роботи – сувенірний магазин з українськими товарами, який, за словами Лариси Думеньки, є найбільшим у Великій Британії. До нього звертаються навіть клієнти з Лондона.
У крамниці продають усе – від дрібних сувенірів до вишиванок і традиційних костюмів. Частину товарів закуповують в Україні, іншу створюють волонтери в Британії. Для багатьох це також форма донату.
«Можливо, їм не стільки цікаво мати щось з української культури, як просто підтримати нас. Але якщо звертають увагу, скажімо, на мотанку, то ми обовʼязково розповідаємо про неї і яким чином це є частиною України».
Саме так, за її словами, британці починають краще розуміти українську культуру й контекст війни.
Будувати активну діаспору, визнає Лариса Думенька, складно – рук завжди бракує. Водночас громада майже не займалася активним рекрутингом. Однак, за її словами, люди приєднуються органічно: бачать роботу, надихаються й самі приходять із запитанням, чим можуть бути корисними. Серед волонтерів були навіть іноземці, які не мали жодного стосунку до України до війни.
Як переконана пані Лариса, зупинятися вони не мають права – аж до перемоги.
Читайте також: Галина Скворцова: Facework Ukraine дає українцям у Британії відчуття дому
фото: Leeds Ukrainian Community Association / Facebook
