Анна Міхно — українська ведуча та організаторка подій, яка вміє перетворювати звичайну дату в календарі на історію, яку згадують роками. Ще зовсім недавно вона працювала в Запоріжжі, де за понад 12 років в івент-індустрії встигла вибудувати ім’я, репутацію й коло постійних клієнтів.
Війна змусила почати все спочатку — уже у Великій Британії. Нова країна, інша мова, правила, інший менталітет і публіка, що не одразу дозволяє собі сміятися вголос.
Тепер Анна працює в Лондоні — веде весілля, дитячі та сімейні свята, створює шоу-програми й вибудовує події «під ключ». Але за лаштунками кожного заходу є ще дещо більше: вона вчить людей дозволяти собі щиру радість і не ховати емоції. Своїм шляхом вона поділилася з UA-Platform.
— Анно, коли та як Ви опинились у Лондоні?
— До Лондона я переїхала зовсім нещодавно — у серпні цього року. До Великої Британії потрапила, як і багато хто з нас, через війну. Спочатку ми жили в Уельсі, у невеличкому містечку. Я намагалася проводити там свята, але це дуже маленька країна: близько трьох мільйонів населення, і для такого масштабу моя діяльність була занадто вузькою.
Все одно доводилося їздити до Лондона — вести весілля, події. Це було далеко, дорого й виснажливо. У якийсь момент стало очевидно: якщо я хочу розвивати свою справу, треба їхати туди, де є рух, можливості та велика діаспора. Так ми й переїхали до Лондона.
— Тобто Лондон для Вас — не лише місто, а й простір можливостей?
— Так. Лондон відкриває можливості робити свою справу на вищому рівні.
Я більше 12 років працювала в Запоріжжі: там у мене було ім’я, репутація, постійні клієнти. А тут доводиться все будувати заново. Але кожне замовлення надихає мене зробити так, щоб люди згадували подію як один з найкращих днів у своєму житті.
— Як Вам вдається адаптуватися до життя в такому великому місті?
— Якщо чесно, я ще досі адаптуюся. Тут дуже багато правил. Навіть порівняно з Уельсом Лондон — зовсім інший світ. Найбільше «б’є по нервах» транспорт. Я воджу авто, і тут буває так, що сьогодні цією дорогою можна їхати, а завтра вже ні. І як результат — штрафи. Я завжди кажу людям: будьте готові, що в перші місяці майже неможливо не потрапити в халепу.
Водночас мене дуже приємно вражає, наскільки тут толерантні водії. Порівняно з великими українськими містами всі набагато обережніші, спокійніші. Навіть попри те, що мені довелося звикати до лівостороннього руху, їздити психологічно легше: на тебе не «сідають на бампер» і не сигналять без причини.
— Наскільки впевнено Ви почуваєтеся, коли розмовляєте та ведете івенти англійською мовою?
— Англійською я володію ще не досконало, але постійно вчуся. Ходжу на курси, треную розмовну, стараюся говорити, щоб бути цікавою не лише українській, а й британській аудиторії.
Для дорослих британців ведучий потрібен рідко — хіба на ділові заходи, бізнес-форуми. А от для дитячих подій англійська дуже важлива. Тому в моїй команді є люди, які досконало володіють мовою й можуть пояснити дітям правила ігор, завдання, допомогти включитися в інтерактив. Я ж дедалі більше працюю як організатор дитячих свят, окрім власних перформансів.
«Уся ця історія почалася з моїх дітей»
— Ви позиціонуєте себе як шоувумен. Що для Вас означає цей статус?
— Мене називають шоувумен, тому що я реально проводжу шоу-програми. Це шоу бульбашок, наукове шоу, паперове, різні інтерактивні формати. Коли я веду свято, це ніколи не просто сценарій по пунктах». Я дуже часто імпровізую, жартую, іноді це виглядає як стендап.
Я залучаю гостей, щоб вони не лише «виконали завдання», а й відкрили щось нове в собі.
Мені подобається, коли люди після свята кажуть: «Я й не думав, що можу так танцювати або жартувати і так виходити в центр уваги».
— Із чого почався Ваш шлях у ролі ведучої та організаторки?
— Уся ця історія почалася з моїх дітей. Коли я стала мамою, весь час потрібно було їх займати, розважати, проводити час так, щоб було цікаво, корисно й різноманітно. Звідси й пішли перші сценарії, ігри, ідеї.
Поступово я почала робити свята не лише для своїх дітей, а й для інших. Спочатку — дитячі свята, бо це зручно за часом, не цілий день. Під час таких заходів я завжди залучала і дорослих — їм це дуже подобалося. Вони відчували себе частиною дійства, а не просто «батьками на стільцях».
Так, крок за кроком, я перейшла до організації подій загалом: працювала з декораторами, фотографами, музикантами, будувала команду людей, які люблять свою справу й роблять її на рівні.
— Ви працюєте як аніматорка. Які образи сьогодні найпопулярніші в дітей?
— Зараз це вже не тільки герої з мультфільмів, а й персонажі з комп’ютерних ігор. Діти з дуже малого віку дивляться ігрові відео, багато хто вже грає. Часто батьки навіть не розуміють, хто це такий на костюмі, а для дітей — це кумир.
Під ці образи підбирається сюжет, реквізит. Частину костюмів ми шиємо, щось докуповуємо. Це цікаво, тому що ти постійно в русі й у тренді. В Україні таких замовлень було більше, але я впевнена, що з часом ця мода докотиться й сюди.
— Що приносить Вам найбільше радості під час дитячих заходів?
— Діти — це абсолютно інша енергетика. Їм не потрібен алкоголь, щоб веселитися (усміхається). Вони щирі, відкриті, реагують відразу. Я дуже люблю моменти, коли дитина спочатку соромиться, а потім під кінець свята вже не хоче мене відпускати.
Наші українські діти, якщо бачать ведмедика, — одразу біжать, обіймають, торкаються. Тут, у Британії, діти часто зупиняються: «А можна? А це дозволено?» Вони ніби стримують себе через виховання, правила. Але коли ми своїм прикладом показуємо, що веселитися — це нормально, вони розкриваються. Я дуже хочу додати в це місто більше емоцій і барв.
— Чи часто Ви організовуєте свята «під ключ»? Що входить у цей процес у Лондоні?
— Так, повний цикл — це те, що я люблю найбільше. Я залучаю майстрів своєї справи: декораторів, фотографів, звукорежисерів, кейтеринг, артистів.
Хоч я й можу сама провести свято, зробити шоу-програму й маю власну апаратуру, я працюю зі звукорежисером. У моєму досвіді це дуже важливо: коли є окрема людина, яка «ловить» момент, вмикає музику в потрібну секунду. Навіть кілька секунд паузи можуть зіпсувати атмосферу. Коли ти сказав тост — і одразу заграла правильна мелодія, це зовсім інший рівень свята.
Планування включає:
- вибір локації (формат, кількість гостей, можливість фотозон);
- рішення щодо їжі та напоїв (чи потрібен кейтеринг, чи все вже є на місці);
- зустріч гостей (живі статуї, міми, ходулісти, танцюючі ляльки або фотобудки);
- фінальний акцент (феєрверк, файєр-шоу, особливий танець тощо — якщо це дозволено).
У Британії є ще один важливий шар — документи. На багато послуг потрібні окремі дозволи. Наприклад, на ту ж цукрову вату мені довелося окремо проходити курс, отримувати food certificate. Це ускладнює розвиток, але така реальність.
— Яку свою подію Ви вважаєте найуспішнішою?
— Їх кілька. З приватних замовлень дуже яскраво пам’ятаю одне побачення, яке я організовувала в Україні. Ми повністю орендували каток для однієї пари. Посередині — стіл, свічки, романтика. Навколо — Клишоногий ведмідь, скрипаль… Це було технічно складно: і безпека, і картинка, і інтимна атмосфера. Але воно того варте. Я дуже пишаюся тим вечором.
Ще один великий виклик — міжнародна конференція в Запоріжжі. Прийом гостей з-за кордону, розселення, харчування, велкам-зона, козацька програма на Хортиці, технічні нюанси, бюджет. Після цього я взяла кілька днів відпочинку, але була абсолютно задоволена і своєю роботою, і роботою команди.
До речі, перше весілля в моєму житті було, коли українка виходила заміж за англійця. Ще тоді я зрозуміла, що англійська мене «чекає». Життя готувало мене до сьогоднішнього Лондона ще тоді.
— Які запити найчастіше має українська спільнота в Лондоні?
— Українці дуже чітко формулюють: «Зробіть нам так, щоб ми відчули себе як вдома». Вони хочуть повеселитися «від душі», як у нас: з українською музикою, танцями, гумором.
Мені дуже подобається тенденція, коли на українські свята запрошують британських друзів. Ми показуємо, що вміємо відпочивати без обов’язкового алкогольного «допінгу», що емоції можна брати з атмосфери, музики, взаємодії. Британці часто кажуть: «Ми не розуміємо слів, але ритм — неймовірний».
Я хочу довести до того моменту, коли ми зможемо проводити тут справжні українські вечірки «до ранку» — в рамках правил і дозволених форматів, звісно, але з тим самим настроєм.
— Які формати шоу Ви створюєте зараз і яка цінова політика в Лондоні?
— У мене багато форматів: дитячі програми, сімейні заходи, корпоративи, інтерактивні шоу з мультимедіа. Є навіть ростові ляльки «для дорослих» — наприклад, свинка-«стриптизерка» або козак-сюрприз, який танцює гопака, а потім «роздягається» (усміхається). Це все в межах костюма, але емоцій дає море.
Британці, коли це бачать, кажуть: «Ми навіть не уявляли, що так можна». Наші ж, замовляючи таке, фактично відкривають іншим новий формат свят.
Щодо цін: нова політика в Лондоні така, що робота аніматора починається приблизно від 150 фунтів. Якщо це експрес-привітання, то може бути й 100 фунтів.
Я вже маю готову програму формату шоу, куди люди можуть приходити за квитками: спочатку перформанс, потім гра із залом, а далі — танці. Планую запускати ці програми вже після Нового року. Хочу робити сімейні шоу, де будуть і дорослі, і діти.
— Звідки Ви черпаєте творчі ідеї та енергію?
— Найбільше мене надихають мої діти. Я щиро дякую Богу за них. Вони — мої янголи, моя моральна підтримка. Адаптація в іншій країні — це процес, і я ще не знаю, скільки він триватиме. А ось звикнути — ще складніше. Діти дають сили й нагадують, заради чого я все це роблю.
Ідеї я часто «ловлю» просто в побуті. Іду, бачу якийсь предмет — і вже думаю: «А як його можна обіграти в інтерективі? Як використати в грі?» Інколи продавці пояснюють мені, «для чого це взагалі», а я відповідаю: «Ні-ні, мені це для іншого, дайте декілька штук» (усміхається). Люди потім дивуються на святах: із найпростіших речей можна зробити магію.
— Яку пораду Ви дали б українським жінкам, які хочуть почати власну справу у Великій Британії?
— Якщо коротко, це можна сформулювати так: «Вірте, щоб досягти».
Не зациклюйтеся на документальних складнощах, на тому, що іноді хочеться сісти й поплакати від відчуття: «Чому все так складно?» Потрібно діяти. Вірити в людей, які поруч. Питати, стукати в двері — у багато дверей. Деякі з них відкриються, а за ними виявляться ще двері.
Не зупиняйтеся. Вірте у свою ідею й думайте не лише про процес, а про результат — про те, якими задоволеними ви будете, коли все вдасться.
— І насамкінець, про що ви мрієте зараз?
— Чесно? Усе життя доводиться виходити із зони комфорту. А останнім часом я мрію навпаки — зайти в неї (усміхається). Але, попри це, я працюю, продовжую розвиватися. Лондон великий, світ великий. Хтось із моєї команди вже роз’їхався по різних країнах, хтось, можливо, скоро буде поруч тут.
Я відкрита для людей, які готові до викликів, борються за своє місце під сонцем і хочуть дарувати свято іншим.
Читайте також: Untravelled London: як українка стала гідом у Лондоні та перетворила тури на вистави
Авторка: Марина Юрченко
Фото надані Анною Міхно
