Артем Павленко – українець із Дніпропетровщини, який нині мешкає у Ліверпулі. Він нечуючий і спілкується мовоюжестів, але це ніколи не заважало йому бути активним, веселим і відкритим до світу. Артем займається велотуризмом, підкорював Говерлу та Петрос, щедовійни хлопець працював за кордоному пошуках нових можливостей. За роки роботи Артем встиг спробувати себе у різних сферах: від кухаря та піцайоло навіть допрацівника заводу.
Своєю історією він поділився з UA–Platform.
«Я родом із селища Межова Дніпропетровської області. Навчався у Дніпропетровській спеціальній школі для глухих дітей. Після школи вступив до училища, де протягом трьох років здобував професію кухаря. У групі всі були чуючі, але це не заважало мені добре навчатися – я багато читав, записував конспекти й старанно виконував усі завдання», – ділиться Артем.
Після отримання диплома він переїхав до Івано-Франківська, де прожив вісім років і працював на заводі, а згодом – кухарем та піцайоло. Пізніше були Польща, Чехія, робота на складах і заводах.
«24 грудня 2024 року я переїхав до Британії. Короткий час працював у McDonald’s, але ця робота мені не підійшла, тому перейшов на поштовий склад DPD, де було комфортніше», – додає він.
Родина Артема нині розкидана по різних країнах: батьки залишилися в Україні, брат-близнюк Андрій мешкає у Польщі, а старший брат Олексій – у Данії.
Виклики в Україні
Артем розповідає про свій досвід нечуючої людини в Україні та виклики, з якими доводилося зіштовхуватися.
«В Україні перекладачі жестової мови працюють професійно, але державні установи не завжди були готові працювати з нечуючими людьми», – згадує Артем.
«У лікарнях доводилося писати на папері або просити допомоги в друзів».
За його словами, хоча й існували сервіси відеоперекладу УТОГ та Будинки культури, проте рівень соціальної підтримки залишався низьким.
Чому Британія?
«Головна причина – безпека, бажання жити без вибухів, страху й постійного стресу. Я також хотів знайти країну, де люди з порушенням слуху отримують більше можливостей та підтримки», – пояснює він.
Друг допоміг знайти спонсора, і Артем вирішив почати нове життя у Великій Британії. 24 грудня 2025 року виповниться рік, як він тут. Зізнається, час минув дуже швидко.
Ліверпуль як новий дім
Спершу Артем жив у Корнуолі, у містечку St. Austell – там у нього був спонсор, який допоміг з документами, порадами та адаптацією.
«Потім думав про Лондон, але там не було доступного житла. Один знайомий із нечуючої спільноти порадив Ліверпуль».
І зрештою Артем переїхав туди. Знайшов українську громаду, а згодом – Merseyside Society for Deaf People. Каже, під час першого візиту працівник одразу йому допоміг: «ми спілкувалися міжнародною жестовою мовою.
«У Ліверпулі сильна та дружня спільнота людей із порушенням слуху, хороші курси BSL, підтримка MSDP, комфортне середовище для адаптації».
«Мені дуже подобається архітектура цього міста – історичні будівлі, набережна, Albert Dock.Також люблю місцеву атмосферу: люди тут дуже добрі, відкриті й завжди готові допомогти. Улюблені місця – Liverpool Cathedral, Waterfront, район Baltic Triangle та центр міста, де я часто гуляю й знімаю відео», – додає Артем.
Нове життя
«Перші тижні були найважчими: нова система, мова, інша культура. Але з часом стало легше», – згадує Артем.
Він отримав доступ до лікарень і сервісів, відчув доброзичливість людей. Найскладнішим залишався мовний бар’єр: потрібно було вивчати й англійську, і британську жестову мову.
«Перші медичні прийоми я відвідував із двома перекладачами – BSL та міжнародної жестової мови, бо не знав британських жестів. Тепер достатньо одного, бо я значно покращив свої знання BSL».
«Зараз працюю у сфері ремонту: штукатурка, шпаклівка, внутрішні роботи та євроремонт будинків. Планую повернутися до роботи піцайоло або знайти роботу в сфері підтримки нечуючих після покращення мови», – додає хлопець.
Артем активно вивчає британську жестову мову. «Поки що офіційно не навчаюся на курсах Level 1, але планую записатися. У Ліверпулі найкращі курси пропонує MSDP, у Манчестері також є сильний центр, а в Лондоні працюють навіть безплатні BSL-курси», – ділиться він.
Підтримка та громада
MSDP, Signalise, Jobcentre, українська громада Ліверпуля та телеграм-група «Глухі Велика Британія» стали для нього головними джерелами допомоги й підтримки. Крім того, на самому початку важливу підтримку надав спонсор, який давно мешкає у Британії.
«Пізніше я почав самостійно шукати інформацію в Інтернеті й так знайшов українську громаду в Ліверпулі. Коли я переїхав сюди, вони також допомогли мені: підказували щодо документів, різних процедур, давали корисні контакти та загальну підтримку.
Згодом я обрав співпрацю з MSDP, тому що як нечуючому мені була потрібна саме професійна допомога у сфері жестової мови – перекладачі BSL, консультації, підтримка в Universal Credit та інших державних процесах. Також у Британії є нечуючі українці, і вони теж мене підтримували: ділилися досвідом, порадами, і ми тримаємо зв’язок», – ділиться Артем.
Ставлення британців
«Британці ставляться до українців із повагою та розумінням. Коли вони дізнаються, що я нечуючий, одразу переходять на письмову комунікацію або жести, намагаються допомогти та бути терплячими», – ділиться Артем.
Додає, тут люди дуже відкриті та доброзичливі.
Мрії та особисте життя
Артем веде Instagram-блог і Телеграм-канал «Мандрівник Артем: Британія», де жестовою мовою розповідає про життя та подорожі. В Instagram знімає відео про міста, історію та культуру Великої Британії.
«Мені найбільше подобається знімати міста, архітектуру та історичні місця. Також люблю показувати життя громади, зустрічі глухих людей, культуру та різні важливі події. Мені подобається розповідати історії, щоб люди могли бачити реальне життя у Британії очима нечуючої людини», – ділиться він.
Підтримку Артем має і з України, що допомагає йому навіть далеко від дому.
«У мене є близька людина з України, яка теж має порушення слуху. Ми завжди підтримуємо одне одного й залишаємося на зв’язку, попри відстань. Це дає мені силу та натхнення».
Насамкінець Артем ділиться своїми планами: «Я мрію створити простір, де нечуючі українці могли б зустрічатися, спілкуватися жестовою мовою, отримувати підтримку та інформацію. Для мене важливо, щоб голос нечуючих українців був почутий. Я хочу показати, що навіть із порушенням слуху можна побудувати нове життя в іншій країні – знайти роботу, друзів, спільноту та відчувати себе потрібним.
«Багато моїх друзів із глухої спільноти живуть у різних країнах світу. У кожного своя історія, свої труднощі та свої перемоги».
«Ми підтримуємо одне одного і доводимо: глуха людина може адаптуватися та гідно жити будь-де», – наголошує Артем.
Читайте також: “Рух допомагає і тілу, і душі”: як українка стала тренеркою Nordic Walking у Північній Ірландії
Авторка: Оксана Середюк
фото надані Артемом Павленком
