Поки у світі обговорюють можливі «мирні домовленості» між США, україною та росією, ті, хто живе в Україні та воює на передовій, сприймають ці розмови з різким занепокоєнням. Для них це не дипломатичні формули, а земля, за яку вже заплачено кров’ю.
У розмові зі Sky News боєць територіальної оборони Анатолій, 59-річний фермер, який пішов на фронт у перші місяці повномасштабної війни, поставив риторичне питання Дональду Трампу: якщо б хтось забрав частину його землі, що б він відповів?
Через здоров’я Анатолій більше не носить важкий бронежилет – тепер він працює в майстерні на околиці Краматорська, ремонтує та вдосконалює дрони. Каже, що мріє про повернення додому, до родини та свого поля. Але не за будь-яких умов.
Попередні пропозиції американської сторони, про які писали журналісти, передбачали передачу росії Донецької та Луганської областей – включно з тими районами, які українська армія досі контролює.
Анатолій оцінив такі ідеї різко: занадто багато людей загинуло за цю землю, щоб просто віддати її.
«Це ніби хтось прийде до мого дому і скаже: віддай мені частину», – пояснив він.
Водночас він визнає: силою повернути захоплене україні зараз непросто, тому сподівається на політичні рішення, які не потребуватимуть нових жертв.
Переговори без довіри
У 107-й бригаді, де служить Анатолій, кажуть прямо: переговорні зусилля Трампа виглядають підозріло. Солдати не вірять у «компроміс», який передбачає здачу територій.
41-річний Вадим, керівник лабораторії, де виготовляють імпровізовані вибухові пристрої та боєприпаси для ударних дронів, воює з 2014 року. Каже, що втома стала постійним станом, але зупинитися неможливо: «Якщо цього не зробимо ми, воюватимуть наші діти й онуки».
Він також виступає проти будь-яких територіальних поступок:
«Сьогодні ми віддамо Донбас, а що буде завтра? Хтось просто заявить: ця земля – наша, давайте узгодимо і живімо далі. Це ненормально».
Міста, що тримаються
Краматорськ, попри близькість фронту, залишається під контролем україни. Місто нагадує оборонну фортецю: дороги затягнуті сітками від дронів, поля навколо – у колючому дроті та бетонних загородженнях.
Проте люди продовжують жити. В неділю після чергового ракетного удару продавці на центральному ринку розчищали уламки та… відкривалися знову.
Пані Елла, 60 років, яка торгує на ринку й доглядає літню матір, не приховує страху, але й не зупиняється: «Потрібно працювати. Діти в Києві просять виїхати, але це мій дім».
Вона зізналася, що звикла до небезпеки: дрони над головою вже не змушують кидати справу. Та коли мова зайшла про можливість «мирної угоди», яка змусила б її покинути місто, відповідь була болючою: «Я б поїхала… Це надто важко».
Для тих, хто живе на лінії вогню, мир – це не дипломатична гра, а питання існування. І вони добре розуміють: поступки, які передбачають здачу територій, не приносять миру – лише затишшя перед новою війною.
Читайте також: Путін не хоче миру: що пише світова преса про провал “перемовин”
фото: Shutterstock
