Для українців у Британії запустили новий подкаст «Make sense | Має сенс». Це розмови про досвід, зміни та ідентичність – про те, як міграція стала не лише випробуванням, а й способом переосмислення себе і світ.
У премʼєрному епізоді нового подкасту Галина Скворцова із Facework Ukraine поспілкувалася з Наталією Грицюк — підприємницею, науковицею, менторкою та консультанткою з інновацій. Наталія нині працює як Fellow Research в University College London — одному з найпрестижніших університетів Британії — і допомагає українцям адаптувати свої бізнеси до британського ринку.
Наталія Грицюк після переїзду до Британії створила програму для українських підприємців, що вимушено залишили Україну після початку повномасштабного вторгнення. За словами Наталії, її курс покликаний допомогти учасникам перетворити власні бізнес-ідеї на проєкти, які працюватимуть на відбудову України — чи то через створення робочих місць, чи експорт, чи масштабування компаній за кордоном.
Разом з UCL School of Management вона заснувала бізнес-інкубатор, що допомагає українським стартапам отримати доступ до британських інвесторів. Наталія пояснила, що бачить у цьому програмному циклі продовження того, чого в Україні бракувало підприємцям та студентам: можливості пройти шлях від ідеї до реальних інвестицій. Саме тому подкаст команда Make Sense також розглядає як окремий стартап — майданчик, який має надихати і допомагати українцям за кордоном.
Ти дуже багато робиш для того, щоб українці перейняли оцю британську модель розвитку бізнесу. Твій проєкт — це серія лекцій, в чому головна мета?
Українським підприємцям. Наступне покоління українських підприємців не присвячено тому, щоб допомогти українцям знайти свій шлях, напевно, у новій країні. Я розповім трохи історію про те, як у мене взагалі виникла ідея створення цього проєкту. Я почала викладати підприємництво ще в Україні, коли працювала у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. У нас теж був інноваційний проєкт, який фінансувався європейськими донорами. Під егідою Міністерства освіти існувала організація, що відбирала викладачів, аби навчити їх європейських і американських підходів.
Звичайно, наша українська економіка підприємства тоді була іншою — більш зорієнтованою на пострадянську систему і не зовсім відповідала сучасним вимогам ринку. Я долучилася до проєкту завдяки молодій деканці, яка тоді мене обрала. Пройшла навчання, і ми почали втілювати інноваційні практики: створювали студентські проєкти, обирали ідеї, готували пітчі. І хоча студентські ідеї були простими, під час навчання вони дуже горіли ними. Але після здачі заліків більшість забувала про свої проєкти й не продовжувала роботу. Я кілька років спостерігала: студенти мають бажання, але не бачать віри в те, що можуть реалізувати свої ідеї.
Коли почалася війна, ми з сім’єю переїхали. Пам’ятаю ніч на кораблі, коли я їхала з трьома дітьми в Англію й думала, що мене там чекає.
Саме тоді з’явилася думка: британська екосистема набагато розвиненіша — тут є всі елементи: інвестори, підприємці, університети, акселератори, інкубатори. В Україні цього бракувало.
І я зрозуміла: можу створити те «фінальне коло підтримки», якого не вистачало студентам та підприємцям вдома. Перші учасники теж шукали цього — інвестицій, венчурних фондів. І саме ця можливість дотику до інвесторів стала для них сильним стимулом.
Усім відомо, що Лондон — це фінансова столиця світу. Тут є гроші, але з інвесторами треба спілкуватися певною мовою. Я маю на увазі: потрібно підготувати свою ідею так, щоб інвестор зацікавився і вклав гроші. Чи є тут складнощі для українців?
Я не думаю, що є складнощі саме для українців як нації. Навпаки, українці дуже талановиті, і інвестори це знають — вони охоче вкладають у талант українських розробників. Тому якщо ідея справді варта уваги, а українці вміють створювати високотехнологічні та інноваційні продукти, підтримка обов’язково знайдеться.
Давай трохи про ринок ідей. Що на ринку нині користується попитом? Або хоча б у межах курсу, який ти ведеш — які ідеї приходять? Чи можна простежити тенденції?
Я б поділила ідеї на кілька сегментів. Найперспективніші — це технології. Зараз, враховуючи війну, у центрі уваги оборонні технології та рішення подвійного призначення — у них активно інвестують венчурні фонди.
Другий сегмент — IT та цифрові рішення у різних сферах. Але вони мають містити справжню інновацію. Часто учасники просто пишуть: «на базі штучного інтелекту», але без конкретики — це не інновація. Має бути реальна технологічна новизна, заснована на досвіді команди.
І третій сегмент — ідеї, з якими, чесно, краще не подаватися. Наприклад, «антикафе», арт-кафе, літературні кафе. Таких заявок у нас було десяток. Це дуже шаблонні ідеї, і часто їх «підказує» штучний інтелект однаковими формулюваннями. Але це не інноваційні рішення, бо ШІ відтворює дані, а не створює нове.
А я ще хотіла поговорити про особливу умову подачі заявки. Серія лекцій називається “Наступне покоління українських підприємців”. Тобто обов’язкова умова участі — щоб проєкт був спрямований на Україну певним способом: виробництво, залучення робочої сили тощо. Чому саме така умова?
Бо ще на початку ми визначили місію: допомогти Україні відбудуватися після війни. І школа мене підтримала. Я спочатку навіть боялася озвучувати цю ідею — думала, що тут, у Британії, де великий фокус на різноманітність, ініціативу, спрямовану лише на Україну, не сприймуть. Але стало навпаки.
Університет підтримав цю позицію. До того ж тоді до нас приходив посол України Вадим Пристайко, і він теж говорив про важливість підтримки українських проєктів. Так і почалася ця історія. Ми дуже вдячні UCL — проєкт триває вже третій рік, і щороку відбір стає суворішим, а якість ідей — вищою. Проєкт отримав три міжнародні нагороди — його роботу визнали, це не була «подачка для українців».
Наші результати — зареєстровані self-employed, Limited Companies, уже працюючі бізнеси — доводять його ефективність.
Зараз я працюю над підготовкою конференції в університеті Лафборо. Це буде майданчик, який створюватиме міст між українськими та британськими містами. Наш проєкт буде частиною цієї ініціативи — плануємо масштабувати його в інший університет, знайти фінансування і формувати змішані команди: частина в Україні, частина у Великій Британії. Це допоможе розвивати експорт і збут українських товарів. Якщо все складеться, запускаємо у 2026 році.
Проєкт уже має результати: в Україні створюються робочі місця. Наприклад, ініціатива WВCard — співпраця Олександра Сажерського та Ірини Павлюк. Після курсу вони зареєстрували компанію в Україні і вийшли на прибуток, мають штат співробітників.
У Британії є кейс Констянтина Соколовського: компанія зареєстрована тут, у певний момент у нього було 28 підрядників — нині вісім, частина в Британії, частина в Україні. Причини різні: хтось пішов у армію, змінилось навантаження, але це реальні робочі місця. Загалом мені підтвердили понад десять реєстрацій self-employed і Limited Companies.
А британці та українці по-різному бачать стартапи. Я маю на увазі ідеї, їх актуальність. Я пам’ятаю на нашому потоці був стартап про агродрони. Для України це важливо і це актуально. Водночас з боку британців був певний скепсис. Я дивлюся збоку: що корисно для України, для українського ринку, і дивлюся з того ракурсу, які в нас галузі розвиваються — сільське господарство, ІТ, оборонно-промисловий сектор.
А вони як вибирають команди?
Вони дивляться більш глобально на весь ринок і оцінюють потенціал для інших країн. Якщо фокусуватися тільки на Україні, клієнтський сегмент буде набагато вужчий. Коли ж ми орієнтуємося на весь світ, вони дивляться, що може бути актуально для міжнародного ринку. І якщо це цифрові технології, вони легше масштабуються. Напевно, у них трохи інший кут зору.
А що швидше британці підтримають: проект, який буде направлений на Британію, виробництво Британії, чи готові вони фінансувати виробництво в Україні та продаж тут, у Британії?
Напевно, важко дати точну відповідь на це запитання, оскільки я не можу повністю думати, як вони. Але з тих тенденцій, що я бачу, виробництво в Україні важко профінансувати.
Якщо компанія зареєстрована тут, у Великобританії, українцям чи будь-яким іншим національностям, вони не роблять селекції на кшталт: «Ми даємо гранти лише британцям». Ми маємо повноцінні права, як і всі інші резиденти.
Віза забезпечує доступ до всіх видів фінансування. Тому легше почати тут, а використати талант українських розробників. Потім, коли компанія стане на ноги і зрозуміє процеси, можна масштабувати і в Україну.
Тобто, правильно я зрозуміла, що для того, щоб просувати свою бізнес-ідею та шукати інвесторів, важливо спершу зробити компанію тут, у Британії, а виробництво вже можна згодом підтягнути в Україну?
Так, це вже пізніше. Якщо компанія тут стане на ноги і все налаштується, тоді можна буде переносити виробництво. Зараз, якщо розраховувати на британські гранти, вони будуть тримати фінансування всередині країни.
А ти плануєш проводити ще одне дослідження стосовно того, як підприємства мігрантів впливають на країну походження? Які свої гіпотези ти хочеш перевірити, підтвердити, спростувати?
Почнемо з того, що багато українців критично ставляться до тих, хто виїхав за кордон. Але я хочу цим дослідженням ще раз підкреслити внесок у розбудову України, який ми робимо, знаходячись за кордоном, і доступ до ресурсів, які ми не мали б, якби були всередині країни. Ми би не мали цих зв’язків і не могли би розбудовувати підприємництво, залучати інвестиції та розвивати бізнес. А тут ми можемо це робити і правильно комбінувати для користі України. Через створення робочих місць, експорт товарів і майбутнє масштабування. Також українці, які тут налаштуються, у майбутньому зможуть відкрити філію в Україні та допомагати країні, родичам і близьким.
Повну розмову перегляньте у подкасті за посиланням: Український бізнес на британському ґрунті
Читайте також: Галина Скворцова: Facework Ukraine дає українцям у Британії відчуття дому
