У долі канадської дипломатки Наталки Цмоць зійшлися дві країни – дитинство в Оттаві й пам’ять про діда, провідника ОУН зі Львівщини.
У розмові з Oboz.ua Надзвичайна і повноважна посолка Канади в Україні Наталка Цмоць поділилася історією своєї родини, дитинством у діаспорі та тим, чому її робота сьогодні – не лише дипломатія, а й особиста місія. У розмові йшлося про коріння в українському національно-визвольному русі, перші візити на історичну батьківщину та виклики війни.
Родина, що зберегла українське
Пані Наталка народилася у Канаді в сім’ї, яка пронесла українську ідентичність крізь покоління. Її дідусь Кость Цмоць, уродженець Львівщини, був окружним провідником ОУН і загинув від рук НКВС у 1944 році. Його дружина Марія врятувалася разом із сином Модестом, а після війни родина оселилася в Канаді.
«Я – українка, і мене звати Наталка», – саме так школярка з Оттави представилася вчительці, яка намагалася назвати її на французький манер.
У родині Цмоців завжди говорили українською, діти відвідували «Пласт» та українську школу.
У юності Наталка мріяла про сцену, однак обрала антропологію й археологію. Вона брала участь у розкопках у Греції, захоплювалася пошуком слідів минулих епох і відзначала: історію можна переписати, але археологію – ні.
Її завжди обурювало применшення ролі жінок у науці й історії: «Археологія дає чудову нагоду відновити історичну справедливість». Диплом бакалавра й магістра вона здобула в Університеті Торонто, оплачуючи навчання самостійно.
Першу поїздку до України у 1992 році пані Цмоць згадує з особливими емоціями. Вона здивувалася, що тут її сприймали як канадку, а не українку. Згодом привезла батька Модеста на могилу діда. Пані посол знала, що батько все життя ображався на діда за те, що завжди жив без нього. Там, каже, її батько вперше відчув полегшення: «Тепер я його пробачив», – сказав він доньці.
Дипломатія під час війни, символи і особисті цінності
З Україною пані Наталка працює ще з 1995 року, зокрема впроваджувала канадські проєкти допомоги. У День Незалежності 2023 року її призначили послом Канади в Києві – у розпал війни. Вона курує програми військової допомоги, підтримує будівництво Музею Голодомору та працює над поверненням українських військовополонених.
«Ця робота мене рятує», – визнає дипломатка.
До речі, чоловік, канадець із австралійсько-німецьким корінням, вивчив українську заради неї. Сьогодні він уміє вільно спілкуватися, а в Україні називає себе Григорієм. У подружжя двоє дітей, син носить ім’я Кость – на честь діда-героя.
ЧИтайте також: Христя Фріланд йде з уряду Канади: нова місія – відбудова України
фото: Natalka Cmoc / Facebook