Сьогодні, як і кожного третього четверга травня, мільйони українців у різних куточках світу вдягають вишиті сорочки, аби вшанувати свої культурні корені, заявити про себе — і не дати світу забути, хто ми є.
У 2025 році цей день має особливе значення: його присвятили боротьбі за збереження української культурної спадщини на тимчасово окупованих територіях.
«Окупована росією спадщина — це тимчасово. Українська культура — вічна. Донеччина, Луганщина, Херсонщина, Харківщина, Запоріжжя, Крим — це Україна», — зазначають організатори.
Співзасновник Всесвітнього дня вишиванки, режисер та військовослужбовець Олександр Ткачук на кількох прикладах з історії – минулого й сьогоднення – пояснив, чому так важливо плекати нашу культуру, врятувати її з тимчасово окупованих територій та зберігати в серці.
Публікуємо текст без змін, авторська орфографія збережена.
Цьогоріч, ми засновники свята, присвятили його окупованій спадщині.
Гасло – врятувати від забуття, вберегти для нащадків.
Це не пафосні слова, а план дій.
Він був вже неодноразово втілений українцями, і ось про це кілька історій:
1. Післявоєнна радянська окупація Львівщини. Люди мають безліч вишиванок в жовто-блакитних кольорах, з тризубами, зі сваргами. Усвідомлюючи вже тоді, що м_ска_ота буде знищувати все і всіх, бо українське, вирішують зберегти для нащадків найцінніше. І закопують в землю такі вишиванки. Лише в 90-х роках діти-внуки відкопують, передають в музеї, відшивають нові зразки.
2. Часи АТО та широкомасштабного вторгнення, українці покидають окуповані території через фільтраційні блокпости кац_п_в. Розуміючи загрозу увʼязнення чи смерті старанно і хитро ховають у валізах чи на собі вишиванки, аби вивезти найдорожче з окупації. І багатьом це вдається.
3. Харківщина, жовтень 2022 року. Звільнена земля. Прикордонне село Хатнє займає одна з рот нашого 92 батальйону 107 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ. р_с_ня починає регулярні обстріли і руйнує місцеву школу. Згодом мій побратим Давід Стрільчук оглядаючи руїни, знаходить вишиванки та рушники, які були шкільному музеї та передає Леся Воронюк у Музей Української Вишиванки.
Але сьогодні ми говоримо не лише про вишиванки, а про все культурне надбання, яке залишилось в окупації.
Що ми можемо зробити, аби не втратити культурне надбання зважаючи на постійну загрозу з боку окупантів?
1. Ретельно оцінювати загрозу і планувати евакуацію, коли це ще можливо. На жаль, Міністерство культури та стратегічних комунікацій лише на четвертий рік війни почало про це щось говорити.
2. Оскільки я військовий, вбачаю необхідність створення відповідних підрозділів для пошуку та збереження культурної спадщини в зоні бойових дій, в окупації і т.д. В історії є успішні прецеденти. Принаймні наразі ці функції можуть виконувати військовослужбовці, яким це цікаво, або мають відповідні знання чи фах.
3. Загалом весь державний апарат, військові, спецслужби, суспільство мають працювати на збереження нашої культури та ідентичності. Бо ворог розуміє, що всіх фізично не знищить, а знищити чи присвоїти культуру це він вміє.
4. Тому збирайте подібні історії, культурні артефакти, українську спадщину, бережіть і примножуйте, виховуйте дітей, говоріть українською, читайте українською.
Читайте більше про ідею цьогорічного свята: “Окупована спадщина”: яким буде Всесвітній день вишиванки 2025
фото: Stock Holm / Shutterstock
