Уявіть собі Сан-Франциско кінця 19 століття. На головній вулиці, Market Street, відбувається зухвале пограбування. Жертвою бандитів стає чоловік, уродженець Київщини на ім’я Агапій, який віз із собою коштовні золоті самородки з далекої Аляски, пише Українська правда. Цей епізод – лише одна яскрава деталь неймовірної історії першого достеменно відомого українського емігранта в США.
Поважний старець із сивою бородою та в колоритній хутряній шапці, Агапій зустрівся з репортером Ірвіном Томпсоном і показав йому носовичок зі слідами боротьби – кривавий доказ його незламності. “Після цієї крові до США з Аляски привезли $300 мільйонів золотом”, – з гордістю розповідав він на схилах каліфорнійських пагорбів, у своєму маленькому “українському” хуторі.
Агапій Гончаренко, чиє справжнє ім’я – Андрій Онуфрійович Гумницький, був не просто емігрантом. Він був нащадком козацького роду Богунів, колишнім канцеляристом київського митрополита, таємним опозиціонером, який переховувався від царських агентів. Його прибуття до Бостона в 1865 році стало початком нової, дивовижної глави його життя.
Сміливий та неординарний, Гончаренко заснував у Сан-Франциско газету “Alaska Herald” з україномовним додатком “Svoboda”, став рупором прав алеутів, листувався з впливовими урядовцями США та навіть пояснював американцям важливість придбання Аляски. На сторінках тогочасної преси він поставав у найрізноманітніших амплуа: від київського козака до апостола свободи, від шанувальника Герцена до людини, за чию голову російська влада призначила чималу винагороду.
Незважаючи на те, що американські ЗМІ часто називали його “росіянином”, Агапій твердо підписував свої листи та візитівки: “Ukraina, Hayward, California, U.S.А.”. А його “Споминки українського козака-священника”, видані в 1894 році, пронизані глибокою вірою у відродження вільної України.
Від київських пагорбів до каліфорнійських: шлях бунтаря
Юність Андрія Гумницького минула в Києві, де він, випускник бурси з богословською освітою, швидко розчарувався в лицемірстві церковного життя. Його бунтарський дух не міг змиритися з розкішшю та аморальністю, які він спостерігав у стінах Києво-Печерської лаври.
Саме митрополит Філарет став його покровителем, забравши талановитого юнака до канцелярії. Проте прагнення до правди та справедливості не покидало Андрія. Його моральні принципи йшли врозріз із пануючими порядками, і зрештою він опинився в опалі.
Його відрядження до посольської церкви в Греції стало початком нового етапу. В Афінах він вивчав грецьку мову, захопився філософією та почав писати до опозиційного лондонського “Колоколу” Герцена. Саме тоді з’явився псевдонім “Агапій Гончаренко”, який став його символом у вигнанні.
“Ціна за його голову”: переслідування та втеча заради свободи
Наприкінці 19 століття американська преса змальовувала Агапія як “російського вигнанця”, за яким полюють царські головорізи. Його скромний притулок у горах Каліфорнії, названий символічно “Україна”, став фортецею вільної думки.
Причиною переслідувань стала його безкомпромісна критика зловживань у православній церкві, яку він відкрито висловлював у своїх листах до “Колоколу”. Викриття призвело до арешту та депортації, але завдяки підтримці однодумців Гончаренко зумів втекти до Лондона – у “вічну і святу волю”.
В Англії він зблизився з “декабристами”, публікувався у Герцена та написав емоційну статтю українською мовою на смерть Тараса Шевченка. Його життєвий шлях був сповнений пригод та випробувань: повернення до Греції, відвідання Афону та Єрусалиму, навіть ножове поранення в Єгипті. Але восени 1864 року він остаточно покинув Європу, сівши на бостонський барк “Yarington”, щоб розпочати нове життя в Америці.
Золота лихоманка та боротьба за правду
Перші роки в США були для Гончаренка типовими для багатьох емігрантів: важка праця, пошук свого місця під сонцем. Він працював різноробом, перекладачем, давав приватні уроки. Його православна служба на Мангеттені викликала широкий резонанс.
Знайомство з впливовими людьми, зокрема з майбутнім держсекретарем Вільямом Генрі Сьюардом, відкрило перед Гончаренком нові можливості. Його знання про “Російську Америку” та реалії царського режиму виявилися безцінними під час переговорів про купівлю Аляски.
Після укладення угоди Гончаренко активно підтримував це рішення, незважаючи на критику в американській пресі. Його газета “Alaska Herald” стала першим виданням, що висвітлювало проблеми нових північних територій, звертаючись до православних та корінних жителів Аляски, пояснюючи переваги американської Конституції.
Проте його боротьба за права корінного населення врешті-решт призвела до конфлікту з великим бізнесом та деякими урядовцями. Його почали звинувачувати у розповсюдженні “брехні” про Alaska Commercial Company.
Незважаючи на тиск, Гончаренко продовжував свою діяльність. Його газета проіснувала п’ять років, ставши важливим голосом для тих, хто потребував захисту.
Останній прихисток “Україна”: символ нескореного духу
Продавши “Alaska Herald”, Агапій Гончаренко придбав ферму в окрузі Аламеда, назвавши її “Україна”. Це місце стало його притулком, де він, незважаючи на похилий вік та проблеми зі здоров’ям, продовжував боротися за свої ідеали.
Він обробляв землю, вирощував сад, продавав овочі та фрукти, щоб мати кошти на видання своїх трактатів, які таємними шляхами потрапляли до Женеви, а звідти – до читачів, спраглих свободи.
Сучасники описували його як ентузіаста з гострим почуттям гумору, козака, завжди готового кинути виклик московському престолу, людину, яка вірила в силу освіти як панацею від усіх бід.
Навіть на схилі літ, переживши переслідування та замахи, Агапій Гончаренко залишався нескореним. “Московські самодури били мене ножами. В мене стріляли, труїли, калічили кастетами і навіть кийками, як собаку. Але я ще живий і, як справжній козак, працюю, щоб визволити свій народ”, – говорив він.
Його останній прихисток “Україна” став символом його патріотизму та незламного духу. На брамі садиби красувалося єдине слово – “Україна”, а на фронтоні будинку – “Свобода” – ключова нота його життя, бойовий клич його серця.
Агапій Гончаренко пішов з життя, залишивши по собі слід як видатний борець за свободу та перший відомий українець, який не просто оселився в Америці, а й став її частиною, зберігши при цьому свою національну ідентичність та мрію про вільну Україну. Його історія – це натхнення для поколінь, приклад мужності, стійкості та віри у власні ідеали.
Головне фото: uahistory.com
Читайте також, “Коли я почув “Ґердан”, то плакав”: як нащадок емігрантів показує канадцям Україну
