Після загибелі сина, який воював за Україну в складі Інтернаціонального легіону, американець Едвард Вілтон вирішив присвятити себе допомозі українцям. Вийшовши на пенсію, він переїхав до Харкова й долучився до волонтерської команди, яка щодня готує понад 1200 порцій гарячої їжі для місцевих жителів, зокрема пацієнтів лікарень.
Історію чоловіка з українським корінням розповіло Independence Avenue Media.
До переїзду Вілтон більшу частину дорослого життя працював адвокатом у Флориді. У січні 2026 року він завершив професійну кар’єру та оселився в Харкові, щоб допомагати країні, за яку віддав життя його син.
«Тепер це мій дім»: чому американець залишився в Україні
Нині Едвард Вілтон волонтерить на «Пекельній кухні» в Харкові. Разом із ним працюють люди з різних країн, зокрема Великої Британії, Польщі, Японії та Швеції. Щодня команда готує понад 1200 порцій їжі, яку передають місцевим мешканцям і доставляють до міських лікарень.
Для американця це спосіб підтримати країну, з якою його пов’язують не лише трагічні обставини загибелі сина, а й родинна історія.
«Я приїхав, щоб допомогти і підтримати країну, яку також вважаю своєю», – пояснив Вілтон.
Він додав, що намагається робити все можливе, аби бути корисним українцям, і вже відчуває особливий зв’язок із містом: «Я обожнюю Харків, люблю Україну, люблю всіх людей тут. Це неймовірне місце для життя, і тепер це мій дім».
Як американець дізнався про своє українське коріння
Історія родини Вілтона пов’язана із Прикарпаттям. Раніше чоловік розповідав «Суспільне. Івано-Франківськ», що зацікавився походженням своєї сім’ї після розмов із матір’ю, яка не могла точно визначити національне коріння родини.
«Мама завжди казала, що вона – чи то українка, чи полька, чи австрійка. Через цю плутанину я почав дослідження», – згадував він.
Зрештою Вілтон з’ясував, що його прадід походив із гуцульського села Космач на Івано-Франківщині. Приблизно у 1912–1913 роках той емігрував до Сполучених Штатів.
Попри життя за океаном, у родині зберігали частину українських традицій. Едвард Вілтон розповідав, що намагався передати їх і своєму синові Едварду III, щоб той знав історію предків і відчував зв’язок із власним походженням.
«Вдома ми зберігали деякі традиції, що залишилися від сім’ї моєї матері, зокрема святкування Різдва та Великодня. І ми багато говорили про спадщину наших предків», – зазначав батько.
Син вирушив воювати за Україну й відмовлявся повертатися додому
Едвард III змалку мріяв про військову службу. У США він не встиг завершити армійську підготовку, однак пройшов кількамісячне навчання на фахівця з невідкладної медичної допомоги.
Після початку повномасштабного російського вторгнення юнак приїхав до України та вступив до Інтернаціонального легіону. Він служив у роті «Браво» під позивним «Ганс», брав участь у складних бойових операціях і був нагороджений орденом «За мужність».
Батько згадував, що син наполегливо готувався до бойових завдань, тренувався зі зброєю та вивчав тактику разом із підрозділом. Попри молодий вік, він серйозно ставився до служби й прагнув бути корисним побратимам.
За словами Вілтона, син не планував повертатися до США, поки війна не закінчиться. Навіть коли мав таку можливість, відмовлявся залишати Україну, вважаючи, що ще не зробив достатньо.
«У нього була можливість повернутися додому і не раз, але він відмовлявся. Казав, що ще не заслужив на це право. Син вважав, що повинен робити більше, ніж робив», – розповідав батько.
Едвард III загинув у квітні 2023 року у віці 22 років. Під час виходу на позиції на Луганщині він разом із побратимами потрапив під артилерійський обстріл і дістав смертельне уламкове поранення.
Згадуючи сина, Вілтон розповідав, що той із дитинства прагнув самостійно визначати власний життєвий шлях. Однією з історій, яку батько досі переповідає, стала розмова про героя давньогрецької «Іліади» Ахілла: «Ми читали, здається, «Іліаду», і там йдеться про Ахілла. В нього був вибір, як жити: довгим нудним життям або коротким героїчним. І навіть у дитинстві мій син сказав: «Я хочу коротке героїчне життя, а не нудне і довге». Саме так і трапилося».
На згадку про загиблого воїна в Космачі встановили меморіальну дошку. Це село, звідки походив його прадід, батько тепер також називає домом. Він зберігає документи, пов’язані зі службою сина, і прагне, щоб пам’ять про нього жила.
«Син казав, що не переймається через смерть, але хоче, щоб його пам’ятали», – пояснив Вілтон.
Тепер чоловік продовжує допомагати Україні вже власною працею. Щоденна робота на волонтерській кухні стала для нього способом підтримувати людей у місті, яке він обрав своїм домом після найбільшої втрати у житті.
Читайте також: Батько і син з Канади – про волонтерство, війну та мрію про життя в Україні
Фото: скриншот із сюжету Independence Avenue Media
