Менеджерка взуттєвого магазину у Канаді Ольга Сіманович розповіла 24 каналу про те, як минала адаптація в цій країні та, з якими труднощами їй довелося зіткнутися.
Ольга проживає у невеличкому місті Ошава, яке приблизно за 60 кілометрів на схід від Торонто. Наразі дівчина працює менеджеркою у взуттєвому магазині – вона любить свою роботу й часто записує сторіс про те, як минає її день. Однак, перш ніж отримати цю посаду, дівчині довелося важко працювати.
Про переїзд та пошук роботи в Канаді:
- Як ви опинилися в Канаді?
- Я родом зі Львова, в травні буде три роки як я в Канаді (як швидко летить час). Все дуже банально та просто – в мене тут живе бабуся та тітка, ось завдяки останній я тут зараз і проживаю. Якби не тітка, то мене б тут не було.
- Як вам вдалося знайти роботу?
- Це не перше моє місце роботи. Спочатку я працювала сервером в одному з банкетних залів Ошави (цю роботу мені запропонувала моя тітка). Наступна моя робота була у фаст-фуді мексиканської кухні. Цю роботу я знайшла через колегу, що працювала зі мною в банкетному залі. А зараз я працюю менеджером у взуттєвому магазині. Ця робота сама мене знайшла: коли я працювала у мексиканському фаст-фуді, то до мене підійшла дівчина та запропонувала роботу у взуттєвому магазині, у якому вона була менеджером. Я працювала деякий час на посаді консультанта, а потім в якийсь момент потрібно було менеджера в магазин. А оскільки я себе дуже добре показала, як працівник, мені запропонували цю позицію. Дуже пощастило, гарна робота. Але було б цікаво почути про переваги та недоліки вашої діяльності, якщо це не секрет, звісно.
- Звичайно, не секрет. Так, пощастило, але є багато моментів, в принципі, як і в кожній роботі. В моїй роботі перевагою є те, що я фактично сама собі створюю розклад роботи – що добре. А ще можливість кар’єрного росту, комунікація з людьми – я це обожнюю. А ось недоліки: робота у вихідні та свята, потрібно вирішувати конфліктні ситуації з клієнтами та мати справу з не завжди адекватними людьми.
Цікаві історії з роботи у взуттєвому магазині:
- Можливо, маєте якусь цікаву історію або випадок, пов’язані з вашою сферою діяльності?
- Був звичайний день у магазині, коли вбігає чоловік – повністю захеканий, з краваткою, що теліпається на шиї, і очима, повними паніки. Він підбігає до мене і випалює: – Мені потрібні класичні туфлі! Прямо зараз! – Добре, а який розмір? – Не знаю! – Як це не знаєте?! – Вони не мені, а нареченому! Вже весілля через годину, а він залишив свої мешти вдома… В іншому місті! Я, не гаючи часу, хапаю кілька пар класичних туфель і даю йому. Чоловік бере одну пару, нервово дивиться на неї й запитує: – А вони добре бігають? – Тобто? – Ну… Якщо він передумає одружуватися, то чи зможе швидко тікати? Я ледве стримувала сміх, але професійно відповіла: “Це найзручніша модель, але якщо раптом втече – можу дати пару на розмір більше, щоб було важче бігти”. Чоловік на секунду задумався, потім розсміявся і взяв стандартний розмір. Через кілька днів я побачила в instagram фото цього весілля – наречений стояв в мештах з мого магазину, а наречена тримала його за руку… Міцно. Дуже міцно. І я подумала: “Ну, хоча б взуття не підвело”. Треба ж таке, що вдалося вгадати з розміром! Але кінцівка дуже мила.
- Продаємо дві пари, інколи робимо знижку на другу пару, якщо є така можливість. Насправді і я ніколи раніше не чула про таке. Та й зрештою в усіх нас одна нога довша за іншу, просто це не так видно.
Про адаптацію в Канаді:
- А скажіть, як було у вас з англійською, коли приїхати в Канаду?
- Насправді я думала, що в мене непогана англійська, бо перед тим я працювала у сфері обслуговування. І оскільки у Львові було багато туристів, то я мала змогу спілкуватися англійською. Але коли я приїхала в Канаду цієї англійської було недостатньо, тож я вчила англійську додатково. В перший рік еміграції я мала дві роботи та англійську 4 рази на тиждень.
- А як вас прийняло населення, чи вдалося знайти друзів? І якщо так, це українці чи канадці?
- Так, в мене є хороші знайомі, була подруга з Індії, з Мексики та з Канади. Зараз, на жаль, в мене не найкращий період, бо я трохи вигоріла, тому що працювала нон-стоп. І тепер за це розплачуюсь. Тож знову працюю над соціалізацією, бо людям потрібні люди. В мене є знайомі й з України, я намагаюся не обмежуватись в спілкуванні з будь-ким. Якщо людина класна – неважливо, з якої вона країни. Приїзд до Канади був нормальний, і знову ж таки я завдячую своїй тітці, котра мені нереально допомогла. Бо весь побут був на ній, в мої обов’язки входило вчитись та ходити на роботу, що максимально спростило мені життя.
- Чи подобається вам Ошава і чи варто туди поїхати, наприклад, тим, хто проживає в Торонто?
- Ошава – непогане маленьке місто, але все залежить від того, що ти шукаєш. Якщо можливості та кар’єрного росту (якщо це не фріланс), то, напевно, Торонто буде кращим вибором. Якщо любиш спокій та розмірене життя, то краще вибирати місто Ошава або навіть щось ще менше. На мою суб’єктивну думку – маленькі містечка для тих, хто нікуди не поспішає. Мені здається, що в таких містечках класно зустрічати старість, бо ніхто нікуди не спішить, немає стресу, ти просто насолоджуєшся життям.
Що б ви порадили українцям, які планують переїхати в Канаду?
- Моя порада для людей, які хочуть переїхати в будь-яку країну світу: не бійтесь, розвивайтесь та йдіть до своєї цілі. І головне, вчіть мову, яка вам знадобиться в цій країні, – це дуже важливо.
Ця розповідь дає цінний погляд на досвід української мігрантки в Канаді, висвітлюючи як переваги, так і труднощі, з якими вона зіткнулася.
Джерело: 24 канал