Для американських політиків та експертів просто приголомшливо, що інша країна може зробити так багато для нашої безпеки, вважає відомий історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер.
Борги завжди викликають незручність, особливо борги вдячності. Американці (як і багато інших) мають величезний борг вдячності перед українцями за їхній опір російській агресії.
З різних причин нам важко це визнавати. Щоб зробити це, потрібно знайти відповідні слова. Сім слів, які можуть допомогти, це: безпека, свобода, демократія, мужність, плюралізм, стійкість і щедрість.
Можливо, найбільший і найменш усвідомлений борг — це безпека. Опір України росії значно знизив імовірність великих збройних конфліктів в інших частинах світу, а отже, суттєво зменшив ризик ядерної війни.
Для американських політиків та експертів з питань безпеки просто приголомшливо, що інша країна може зробити так багато для нашої безпеки, використовуючи методи, які ми самі не змогли б застосувати.
Україна знизила ризик війни з росією, діючи з позиції простої самооборони. Україна зменшила загрозу війни з Китаєм, не вступаючи в конфронтацію з ним, а навпаки, підтримуючи добрі відносини з Китаєм. Жоден із цих підходів не був доступним для американців. І все ж результатом є більша безпека для США.
Для мене особисто найбільший борг стосується свободи. Це слово, яке ми, американці, часто використовуємо, але іноді втрачаємо його справжнє значення.
“Вся історія прогресу людської свободи, — сказав Фредерік Дуглас, — свідчить, що всі поступки її величним вимогам були здобуті через наполегливу боротьбу”. Свобода завжди залежатиме від якогось ризикованого зусилля, спрямованого проти великих сил.
Протягом цієї війни я неодноразово чув від українців, що вони визначають свободу як позитивний проєкт, як спосіб бути у мирі, як багатство майбутнього. Свобода — це не просто подолання росіян; це створення кращого, цікавішого життя та кращої, цікавішої країни.
Неможливо не помітити, що зробили українці для захисту ідеї демократії. У базовому сенсі саме про це і йдеться у цій війні. Стихійний опір багатьох українців, який російські політичні й медійні еліти не можуть зрозуміти, ґрунтується на простому принципі: українські громадяни повинні самі обирати своїх лідерів.
Українська демократія має багато проблем і була змінена під час війни через необхідність бойових дій. Але українці захищають основний принцип самоврядування, і роблять це, жертвуючи дуже багато. Вони роблять це у момент, коли здавалось, що авторитаризм бере гору в усьому світі. Для кожного, хто цінує демократію, це величезний борг.
У всьому цьому українці дали беззаперечний приклад мужності. У “Державі” Платон устами Сократа називає мужність однією з чеснот поліса. Я не можу не думати про це, згадуючи рішення Зеленського залишитися в Києві, навіть коли майже всі за межами України очікували, що він утече.
Його мужність, як він сам сказав, була “представницькою”: він знав, чого його народ очікував від нього, і він це зробив.
Хто був цим народом? Зеленський, який представляє національну меншину в Україні (він єврей), був обраний 73% населення. Це свідчить про той плюралізм, який є сутністю України та її опору.
Апологети диктаторів (а їх чимало і в Сполучених Штатах) схильні стверджувати, що тільки одноманітність може забезпечити ефективність, особливо у часи війни. Саме цей підхід росія принесла у війну: одноманітність командування, одноманітність ідеології та криваві й злочинні спроби уніфікувати окуповані українські території, що за своєю суттю є геноцидом.
Українці тим часом чинять опір зовсім іншим чином. Коли уряд говорить про звільнення Криму, він наголошує на правах його корінного населення — кримських татар.
Значна частина успіху українців на полі бою залежить від різноманітного й упевненого у собі громадянського суспільства, здатного підтримувати солдатів і виконувати завдання в тих сферах, де держава є слабкою.
Збройні Сили України функціонують двома мовами — українською та російською (головнокомандувач народився в росії). Українська армія представляє гендерну різноманітність (і різноманітність сексуальної орієнтації). Збройні Сили України, на відміну від російських (і багатьох інших), також є різноманітними за соціальним складом.
Урок полягає в тому, що повага до гідності приносить кращі результати навіть на полі бою.
Мені легко писати про ці борги. Це займає лише мить. Але вони накопичувалися з часом. Українці демонструють надзвичайну стійкість. Рішення чинити опір на початку, хоч воно і було вирішальним, має повторюватися знову і знову — годину за годиною, день за днем, після кожного обстрілу, кожного бомбардування, кожного ракетного удару, кожної атаки дронами.
Усе, що ми отримуємо завдяки опору України — безпеку, свободу, демократію, мужність, плюралізм, — залежить від цієї здатності до стійкості.
Українці, зі свого боку, ускладнюють наше усвідомлення всіх цих боргів своєю щедрістю. Я побував в Україні чотири рази з початку війни, і це довга подорож, навіть за найкращих обставин. Коли ж українські колеги вирушають у зворотному напрямку, вони завжди пам’ятають про подарунки для американців, яких вони відвідають (особливо для їхніх дітей).
У цьому є проста гідність: попри війну, звичаї будуть збережені. Але в цьому зусиллі — пронести значущий подарунок у складній дводенній подорожі з країни, розтерзаної війною, — я відчуваю ще більшу незручність: у нас, американців, навіть немає звичаю приносити подарунки господарям.
Чи можу я бути достатньо вдячним?
Читайте також: Українці стримують три сценарії початку Третьої світової війни, – Тімоті Снайдер
Джерело: блог Тімоті Снайдера
