У Збройних силах України служать понад 70 тисяч жінок, і майже 20 тисяч із них – у бойових підрозділах. Вони могли виїхати за кордон, залишитись у безпеці, будувати цивільну кар’єру. Але обрали інше – форму, зброю та відповідальність.
Саме про таких військовослужбовиць Euronews підготував матеріал, у якому журналісти зустрілися з Юлією Сидоровою, Катериною Приймак та Олександрою Лисицькою. Їхні історії – про вибір, який формує нову українську армію.
«Я хотіла бути частиною змін»
Юлія Сидорова та Катерина Приймак познайомилися ще на передовій після окупації Криму та початку бойових дій на сході. Обидві вирішили йти в армію, хоча тоді жінкам офіційно не дозволяли обіймати бойові посади.
Сидорова згадує, що після Революції Гідності відчула потребу діяти. Вона зізналась, що мала «сильне відчуття наближення великих змін» і хотіла бути частиною цього процесу.
Приймак розповіла, що у 2014–2016 роках жінки часто виконували бойові завдання неофіційно: формально значилися на інших посадах, але працювали нарівні з бійцями. Вона наголошує, що саме протягом трьох років активістки, військові та науковці добивалися законодавчих змін.
«В Україні громадянське суспільство має величезну силу, – каже вона, – і ми будуємо країну власними руками».
Катерина стала співзасновницею Українського жіночого ветеранського руху «Ветеранка», який сьогодні підтримує службиць, захищає їхні права, допомагає з поверненням до мирного життя та розвиває жіноче лідерство. Завдяки ухваленому у 2018 році закону жінки офіційно отримали доступ до бойових посад – від саперок і водійок до снайперок та розвідниць. І саме з цього моменту кількість українок на фронті почала стрімко зростати.
«Треба щось робити»: покоління повномасштабної війни
Коли у 2022 році росія розв’язала повномасштабну війну, до війська прийшли десятки тисяч жінок. Серед них – Олександра Лисицька, позивний «Аляска», офіцерка спецпідрозділу Нацгвардії. Раніше вона не мала бойового досвіду, але вирішила вступити.
Вона пояснила цей вибір просто: їй хотілося й надалі «жити у своїй країні, у своєму місті, у власній квартирі», а для цього потрібно діяти.
Саме Ялю й Юлю показує документальний фільм «Куба й Аляска», знятий на бодікамери та телефони. У центрі історії – двоє подруг, які проходять крізь хаос війни з мріями про «життя після».
Сидорова – парамедикиня та дизайнерка – зізнається, що її дитячою мрією був показ власної колекції в Парижі. Вона вже здійснила її, але додає, що «хотіла б, аби це сталося за інших обставин». Після подіуму вона повернулася на фронт: каже, що під обстрілами почувається безпечніше, ніж у відносно тихій Києві.
Аляска має схожі відчуття. Через поранення вона кілька місяців провела в столиці й визнала, що «в Києві страшніше, ніж на передовій». Навіть складання іспиту з англійської, яке показано у фільмі, для неї видавалося більш стресовим, ніж бойові виходи.
Повернення додому як виклик: «у мирному житті немає алгоритму»
Лисицька розповідає, що на фронті командування та бійці діють чітко й злагоджено – кожен знає, як допомогти та як поводитися в критичній ситуації. Цього, каже вона, бракує у повсякденному житті.
Сидорова згадує свої приїзди в Київ: щойно вона заходила до квартири, а в місті починалася атака дронів, вона губилася – «не розуміла, куди бігти і що робити».
Катерина Приймак пояснює це розривом між двома світами: фронт живе в умовах постійної небезпеки, а міста в тилу – у зоні «сірої невизначеності», де люди можуть не відчувати загрози, навіть коли вона поруч.
На думку Сидорової, російські плани очевидні: «Якщо росію не зупинити, вона піде далі. У путіна не буде причин зупинитися».
Приймак наголошує, що росія не шкодує людей і без вагань використає захоплені території для нової мобілізації. Тому Україна має вистояти.
Лисицька переконана: Європа ще може підготуватися, але час швидко спливає. Вона порівнює російську агресію з небезпечною інфекцією: «Найкраще зупиняти хворобу на початку, поки вона локалізована. Зараз вона в Україні й ще не дісталася до вас».
Читайте також: “Став українцем” і мріє про дім у Карпатах: як ветеран армії США приєднався до ЗСУ
фото ілюстративне: Shutterstock
