Українська освіта у США переживає новий етап розвитку. Сьогодні Шкільна рада при Українському Конґресовому Комітеті Америки координує роботу понад 40 шкіл українознавства – від Нью-Йорка до Західного узбережжя. Частина нових осередків починає з культурних занять, а згодом переходить до системного викладання української мови, літератури, історії та культури.
Про те, як змінюються українські школи в США, з якими труднощами стикаються педагоги та як за десять років бруклінська школа «Нова хвилька» виросла до 600 учнів, розповіла в інтерв’ю Світовому Конґресу Українців громадська активістка та освітянка Мирослава Роздольська. Вона очолює Шкільну раду при УККА, а також є засновницею та директоркою школи українознавства «Нова хвилька» в Нью-Йорку.
Шкільна рада працює у США вже понад 70 років
Шкільна рада при УККА була створена у 1953 році, коли після Другої світової війни до США переїхала значна кількість українців. Разом зі зростанням громади збільшувалася й кількість українських шкіл, тому виникла потреба координувати їхню роботу та формувати спільні освітні підходи.
Упродовж десятиліть рада стала своєрідним центром координації українського шкільництва в США. Вона об’єднує школи українознавства, працює над навчальними програмами та підручниками, допомагає педагогам і стежить за тим, щоб освіта дітей за кордоном відповідала сучасним українським реаліям.
Сьогодні до мережі входять понад 40 шкіл. Особливо активно нові осередки з’являються на Західному узбережжі.
Часто такі школи починаються як невеликі культурні гуртки, де діти займаються українськими піснями, танцями або знайомляться з народними традиціями. Згодом громади переходять до системнішої освіти та починають викладати українську мову, літературу, історію й культуру.
Одним із завдань Шкільної ради є допомогти таким ініціативам перетворитися з культурних занять на повноцінний освітній процес.
Українським школам потрібні нові підручники
Одним із головних напрямів роботи ради стало оновлення навчальних матеріалів. Частина підручників, якими українські школи США користувалися багато років, уже не відповідає ані сучасним українським освітнім програмам, ані реаліям дітей, які ростуть переважно в англомовному середовищі. Тому нові матеріали створюють на основі модельних програм Міністерства освіти України, але адаптують до умов навчання за кордоном.
Головна проблема полягає у часі. Дитина в Україні має п’ять навчальних днів на тиждень, тоді як учень суботньої школи українознавства відвідує близько 33 навчальних субот протягом року. За цей обмежений час потрібно встигнути опрацювати мову, літературу, історію та культуру, не перетворюючи навчання на надмірне навантаження.
Першим результатом такої роботи став адаптований підручник з української літератури для п’ятого класу авторства Олесі Калинич. Його підготувала робоча група Шкільної ради у співпраці з видавництвом «Астон». Матеріал скоротили відповідно до реального навчального часу, а також доповнили поясненнями, словниками та завданнями для дітей, які не завжди використовують українську у повсякденному житті. Наступним етапом має стати підручник для шостого класу.
В одному класі можуть бути діти з різним рівнем української
Після початку повномасштабної війни кількість українських учнів у школах США зросла, однак разом із цим змінилася й структура класів.
Сьогодні в одному класі можуть навчатися діти з абсолютно різним мовним досвідом. Для тих, хто нещодавно приїхав з України, українська є звичною мовою спілкування. Водночас діти з родин третього або четвертого покоління української еміграції можуть знати її лише на базовому рівні.
У великих школах цю проблему можна вирішувати за допомогою різних класів або груп за рівнем підготовки. Натомість невеликі школи часто не мають такої можливості, тому в одному класі опиняються учні різного віку та рівня знань.
Особливо складною є ситуація, коли дитина приходить до української школи в п’ятому чи шостому класі, добре розмовляє українською, але майже не вміє читати або писати. Відправляти її до першого класу через вік немає сенсу, тому школи можуть застосовувати індивідуальний підхід.
Наприклад, дитині окремо допомагають опанувати читання та письмо, а предмети, які не потребують такого рівня мовної підготовки, вона продовжує відвідувати разом зі своїми однолітками.
Такий досвід показує, що для українського шкільництва за кордоном дедалі важливішими стають різні рівні програм і персональні освітні траєкторії.
Після 2022 року до шкіл прийшло багато українських педагогів
Велика хвиля вимушеної міграції принесла до США і чимало українських учителів. Тому, за словами Роздольської, Шкільна рада нині не говорить про гострий дефіцит педагогів.
Водночас виникла інша проблема – невизначеність із правовим статусом частини вчителів, які приїхали до США після початку повномасштабної війни. Ті, хто очікує на продовження відповідних дозволів, не завжди можуть планувати професійне життя на тривалий період. Для шкіл це ускладнює формування стабільних команд.
Є також суто методичний виклик. Учитель української школи у США має передати дітям великий обсяг матеріалу фактично за один день на тиждень. При цьому потрібно враховувати, що решту часу дитина навчається та живе англійською мовою.
Саме тому Шкільна рада проводить семінари, методичні зустрічі та обмін досвідом між педагогами.
Окремим майданчиком для професійного спілкування є щорічна всеамериканська конференція Шкільної ради. Цьогоріч її планують провести 23–25 жовтня у Стемфорді. До участі запрошені також представники українських шкіл Канади та Великої Британії.
Організатори пояснюють таку міжнародну співпрацю спільністю проблем, із якими стикаються українські школи за кордоном: обмеженим навчальним часом, різним рівнем володіння мовою, браком сучасних підручників і необхідністю зберігати зв’язок дітей з Україною.
Як українські школи формують зв’язок дітей з Україною
Відвідування суботньої школи значною мірою залежить від мотивації самої дитини. Її формування починається в родині, але важливу роль відіграє і школа, яка має зробити навчання цікавим та створити середовище, куди дитина хоче повертатися щотижня.
Для молодших учнів українські школи активно використовують творчість, ігри, свята та спільні заходи. Старших дітей залучають до зустрічей із ветеранами, громадськими діячами та до життя української громади.
Навчання має не обмежуватися знанням мови чи дат. Воно має допомагати дітям формувати особистий зв’язок з Україною та відчувати свою належність до української спільноти.
Ще одне завдання – навчити дітей говорити про Україну у звичайному американському середовищі. Вони мають уміти пояснити однокласникам, що відбувається в Україні, відповідати на запитання про війну та розповідати про своє походження. У Шкільній раді вважають, що таким чином українські школярі стають своєрідними «маленькими послами України».
Суботня школа має доповнювати американську освіту
Українська школа за кордоном не покликана замінювати американську систему освіти. Її роль полягає в тому, щоб доповнити звичайне навчання тим, чого дитина не отримує в американській школі, – українською мовою, літературою, історією та культурою.
Це особливо важливо для дітей, які одночасно живуть у двох культурних просторах.
В окремих американських школах досі можна зустріти старі підходи до викладання російської мови та матеріали, сформовані під впливом радянської освітньої традиції. У таких ситуаціях українські діти самі можуть ставати тими, хто пояснює однокласникам різницю між Україною та росією, розповідає про сучасну історію своєї держави та відстоює власну ідентичність.
Для самих учнів суботня школа також означає додаткову відповідальність. Вони навчаються ще один день на тиждень, тоді як їхні однолітки відпочивають, виконують домашні завдання та протягом років залишаються в освітньому процесі.
Додатковою мотивацією для старшокласників може бути й сертифікат про завершення школи українознавства. За словами Роздольської, деякі американські коледжі визнають таке навчання під час вступу – зокрема, як виконання вимог щодо іноземної мови або для отримання відповідного навчального кредиту.
«Нова хвилька» у Брукліні виросла з 60 дітей до 600
Показовим прикладом розвитку українського шкільництва стала заснована Мирославою Роздольською школа українознавства «Нова хвилька» у Брукліні.
Школу створили після того, як українські батьки зіткнулися з проблемою відсутності достатньої української освітньої інфраструктури в районі. Натомість навколо родин було багато російськомовного середовища, через що діти поступово переходили на російську.
Спочатку «Нова хвилька» була невеликою ініціативою кількох матерів. Школа почала працювати в орендованому приміщенні при римо-католицькій церкві, де навчалися приблизно 60–65 дітей.
За десять років кількість учнів зросла майже в десять разів – до близько 600 дітей.
Сьогодні школа є не лише місцем навчання, а й великим осередком культурного життя. Тут проводять концерти, фестивалі, зустрічі та інші заходи, які збирають не лише українців. Навколо школи сформувалося середовище, де родини можуть спілкуватися, разом відзначати українські свята та підтримувати зв’язок із культурою.
Її досвід також демонструє ширший процес, який відбувається в українській діаспорі США: невеликі ініціативи поступово перетворюються на повноцінні освітні центри.
Найближчим часом Шкільна рада планує не лише підтримувати існуючі школи, а й допомагати громадам створювати нові осередки. Для цього передбачені вебінари для батьків і педагогів, методичні матеріали та обмін досвідом.
Головним завданням залишається зробити українську освіту доступною для якомога більшої кількості дітей незалежно від рівня їхньої мови чи покоління родини в еміграції. Адже для українських шкіл у США йдеться вже не лише про викладання предметів. Вони намагаються зберегти для наступного покоління українську мову, історичну пам’ять, культуру та відчуття належності до спільноти попри тисячі кілометрів від України.
Читайте також: Українець розповів про навчання в Кембриджі: вимоги, вартість та стипендія
фото: Halfpoint / Shutterstock
