«Батьки виховували мене з думкою, що потрібно допомагати людям. Волонтерство в Україні дало мені цю можливість», — каже Майкл Бем, архітектор зі США, який облаштував півтора десятка будинків для переселенців в Україні.
Коли Майкл, магістр архітектури зі США, не зміг знайти робітників в українському селі, він сам взявся за справу. Він копав траншеї для водопостачання та каналізації, встановлював нові вікна й мурував стіни.
Протягом півтора року Майкл Бем, за фінансової підтримки своєї волонтерської організації, облаштував 14 будинків для переселенців у Тернопільській і Хмельницькій областях. Архітектор підкреслює, що мета — забезпечити людей базовими умовами для життя:
«Щоб переселенці мали дах над головою, доступ до питної води, освітлення, могли цивілізовано готувати їжу, мали каналізацію та належні санітарні умови. При цьому я завжди пам’ятаю про естетику», — пояснює він.
Добрі справи часто приводять до зустрічей із добрими людьми. Допомагаючи українським переселенцям, Майкл познайомився з місцевою волонтеркою в Тернопільській області. У серпні вони одружилися, і тепер благодійність стала для Майкла Бема родинною справою.
Щоб ближче познайомитися з Майклом і тими, кому він допоміг, hromadske вирушило до Тернопільщини і розповідає історію про те, як добро приходить в Україну з-за океану.
Майклу 33 роки. Він родом із штату Монтана, який за площею як 27 Тернопільських областей, але населенням вони приблизно однакові. У місті Бозмен Майкл закінчив університет.
Про Україну Майкл знав небагато — лише те, що чув у школі, як про колишню частину СРСР. Проте в університеті він познайомився з полькою Кароліною, яка, проживаючи в США, після 24 лютого 2022 року почала допомагати українським біженцям у Польщі. «Я не міг не долучитися», — згадує Майкл. Разом із Кароліною та ще трьома друзями він створив волонтерську організацію URE. Спочатку вони шукали медикаменти для українців, а згодом вирішили допомагати як архітектори й будівельники.
Мерія Бозмена підтримувала зв’язок із українським містечком Копичинці, яке повідомило волонтерам, що на Тернопільщині є велика потреба в розміщенні переселенців зі сходу України. Вже в червні 2022 року Майкл і Кароліна вирушили до Копичинців. Вони хвилювалися, чи зможуть знайти пальне в країні, де триває війна, і запаслися аптечками на випадок обстрілу. Але приїхавши, вони побачили, що в Тернопільській області спокійно, пального та продуктів вистачає, і місцеві жителі почуваються безпечно.
Однак переселенцям не було комфортно. «Місцеві громади надавали житло переважно в дитячих садках і школах. Але колективні центри не вирішували проблеми», — згадує Майкл.
Було зрозуміло, що війна затягується, і сім’ї, які втекли з інших регіонів, потребують окремих помешкань. Громади мали порожні будинки, де раніше жили люди, але вони не мали базових побутових зручностей.
«Стало зрозуміло, що війна затягується, тому сім’ї, що тікали з інших регіонів, треба розселяти в окремі помешкання. Громада мала будинки, які роками стояли порожніми, бо втратили власників або ті вже жили деінде. Туди стали селити переселенців, однак такі помешкання часто не мали базових побутових зручностей. З такими будинками ми й вирішили працювати», – продовжує розповідь волонтер.
Робота розпочалася в січні 2023 року в Копичинцях, а потім продовжилася в сусідніх селах, включаючи Чабарівку, та в селах Хмельниччини.
Одна з тих, кому допоміг американський архітектор, – пані Тетяна. Сама родом зі згаданих Копичинців, але вийшла заміж у Запорізькій області. Там у неї народилася дочка, а згодом і четверо онуків. Як стали росіяни обстрілювати їхній Степногірськ, то після кількох ночівель у підвалі виїхали на Тернопільщину — опинилися в Чабарівці у хаті, яка кілька років стояла пусткою. Холод, вологість, пліснява. Води в хаті не було, кухні, газу, туалету теж.
Тому в їхньому дворі бригада робітників від Майкла рила траншеї, робила водогін і каналізацію, обладнала кухню і санвузол.
«Ми зараз живемо тут у чужій хаті, а в нашій у Степногірську живуть хлопці з ЗСУ – от усі й розмістилися!», – каже жінка.
Проєкт Майкла і його волонтерської організації — передусім створення гідних умов для проживання. З власниками будинків Майкл домовлявся так: він робить ремонт, а вони дозволяють переселенцям щонайменше півтора-два роки мешкати в домі без орендної плати.
За словами Майкла Бема, ремонтні роботи, прокладання комунікацій, установлення обладнання для туалету, ванної та кухні коштують зазвичай до 8 тисяч доларів. Ці гроші його волонтерська організація збирає серед небайдужих американців. Один донор, приміром, профінансував ремонт одразу шести будинків.
Архітекторові доводилося неодноразово доводити, що базових стандартів життя треба дотримуватися і в сільській хаті, і в тимчасовому житлі для переселенців. Підхід до роботи простий: створити в будинку такі умови, немов у ньому живе рідна мама.
До слова, саме тут, у Копичинцях Майкл познайомився зі своєю дружиною Іриною, яка на прохання міської ради допомагала американцю з перекладом будівельних документів.
Чоловік пригадує, що перед виїздом зі Сполучених Штатів його друзі попереджали, що повернутися він може вже одруженим — Майкл такого не планував, але до такої перспективи був відкритий.
Читайте також: Люди досі живуть надією, – волонтерка з Канади про евакуацію цивільних українців
Джерело: hromadske
