Як очільниця англійського міста стала щирою подругою для України та українців, які там проживають? Про це та інше видання Maяк Lighthouse Media поспілкувалося з Амандою Вілер, яка головує у Стемфорді.
Політикиня не лише відкрито говорить про підтримку України, а й демонструє її на рівні особистих стосунків.
Мерка, яка “служить людям”, а не керує
Очільниця Стемфорда Аманда Вілер, як з’ясувалося, прийшла в політику не через амбіції, а через небайдужість до свого міста. Попри освіту в галузі філософії та політики, вона не планувала кар’єру у владі — її шлях почався поступово, з громадського активізму.
У розмові вона пояснила, що сприймає свою роль не як адміністративну посаду, а як служіння громаді. За її словами, для неї важливо бути поруч із людьми — спілкуватися, слухати і розуміти їхні потреби, а не тримати дистанцію. Цей підхід помітний навіть у дрібницях: замість формальних виступів вона може особисто пригощати гостей на заходах і розмовляти з ними, цікавлячись їхнім самопочуттям.
Як зазначила Вілер, поштовхом до активної участі в місцевому житті став референдум щодо виходу Британії з ЄС. Вона підтримувала збереження зв’язків із Європою, а після голосування її занепокоїло зростання нетерпимості та випадків ксенофобії. Саме це, за її словами, змусило її діяти активніше — щоб підтримувати відкритість і різноманіття у своїй громаді.
Місто, яке формувалося завдяки “чужим”
Говорячи про Стемфорд, мерка наголосила, що його ідентичність завжди будувалася на русі людей. Місто історично було важливим пунктом для подорожніх — від паломників до торговців, які зупинялися тут дорогою між півднем і північчю Англії.
За її словами, ця традиція відкритості збереглася й сьогодні. У місті активне життя, багато ресторанів, ринків і подій, які приваблюють людей із різних регіонів.
Вілер підкреслила, що різноманіття для Стемфорда — це не просто слово, а частина повсякденності: різні культури, кухні та традиції органічно вписуються у життя громади і роблять її живішою.
Про українців, які стали частиною громади
Окремо у розмові йшлося про українців, які останніми роками оселилися у Стемфорді. За словами меркині, вони не лише інтегрувалися, а й стали важливою частиною місцевого життя.
Вона зізналася, що події в Україні викликають у неї сильні емоції, і їй складно залишатися байдужою. За її словами, усвідомлення того, через що проходять українські родини, змушує її переосмислювати власне життя в безпечному середовищі.
«Моє життя в Стемфорді щасливе, і мої діти ніколи не знали, що таке страждання. Вони народилися в безпечному середовищі, у щасливій родині. А уявити, що тобі потрібно схопити своїх дітей, зібрати речі й поїхати в іншу країну, де ти не знаєш нікого й не володієш мовою — це неможливо уявити», — каже британка.
«Це жахливо, що через 80 років після Другої світової ми знову стоїмо на межі великої війни. Я не розумію, навіщо взагалі починати війни. Чому одна країна не може просто дати людям у сусідній країні жити мирно?»
Вілер також зазначила, що її підтримка — це не лише частина офіційних обов’язків. Вона говорить про особисті стосунки з українцями у місті, з якими спілкується і яких вважає друзями.
Мерка визнала, що найбільше її турбує відчуття безсилля перед війною. За її словами, вона звикла шукати рішення для проблем, але ситуація в Україні — це те, що вона не може змінити.
Водночас вона висловила глибоку повагу до українських місцевих лідерів, які працюють в умовах війни, і закликала їх триматися та берегти свої громади.
Читайте також, як британський ексдепутат приєднався до бригади “Азов”
фото: Ростислава Мартинюк
