Шлях киянки Марини Георгієвої та її сім’ї до Британії розпочався, як і в більшості українців – 2022 року, коли війна розкидала людей по всьому світу. Та переїзд у нову країну став поштовхом до чогось більшого: жінка заснувала Honeyland – компанію, яка прагне закохати людей за кордоном в український мед.
Соняшниковий, з різнотрав’я, з шоколадом, горіхами та навіть з манго і гострим перцем – це лише невелика частина смаків, які Марина пропонує скуштувати британцям. А беззаперечною зіркою є український гречаний мед, який нещодавно завоював «золото» на міжнародному конкурсі London International Honey Awards.
В інтерв’ю Platform Марина поділилась, як справа з популяризації українського рідкого золота почалася з маленького сувеніра, чи складно було відкрити бізнес у Британії та які «ключі» можуть привести до успіху в цій країні.
«Син розмовляє англійською як native speaker»
На момент повномасштабного вторгнення синові Марини було майже півтора року, доньці п’ять. Вона зізнається: спершу думали, що це якесь непорозуміння, що через місяць-два війна завершиться, але через пів року стало очевидно, що так не буде. Задля безпеки дітей жінка вирішила виїхати за кордон. Чоловік залишився в Києві.
Онлайн Марина познайомилася з сім’єю британців, які погодились їх прихистити. А згодом вона з дітьми опинилась на півдні Англії, в містечку Мортонгемпстед, що у графстві Девон.
– Це сільська місцевість. І я пам’ятаю, чоловік мене перепитував: «ти впевнена, що ти хочеш, що тобі підійдуть ці умови?». Тому що ми звикли жити у великому місті. Але коли ми познайомилися онлайн з нашою сім’єю, яка нас прийняла, у мене не було сумнівів. Я їхала до людей. І зараз розумію, що це було гарне рішення.
Як розповідає Марина, з адаптацією дітей не було жодних проблем. Тим паче, що тамтешня місцевість із теплим кліматом виявилась дуже комфортною, а місцева спільнота – дуже привітною.
“Зараз моєму синові вже майже 5, і виходить так, що він навчився розмовляти вже тут, в Британії, тому він вже більше англійською спілкується. Він розмовляє як native speaker. Українську розуміє, але не розмовляє”.
– Щодо мене, не можу сказати, що було дуже складно. Мені здається, що все залежить від того, чого людина очікує, від її ставлення. Я це сприймала як великий гарний досвід. Перші кілька місяців я на все дивилася з широко розплющеними очима, слухала, спостерігала за комунікацією, відмічала якісь відмінності в менталітеті. Я не відмічала що тут у нас там краще, там гірше, – продовжує вона. – В якомусь сенсі мені дуже пощастило, тому що в цьому маленькому містечку, де ми зараз проживаємо, дуже привітна ком’юніті, є друзі, які нас підтримують. Це дуже важливо, тому що я тут сама з дітьми, більше нікого з сім’ї. Можна сказати, що в моїх дітей тут є як мінімум дві пари англійських бабусь і дідусів, і мої батьки, можна сказати, трохи ревнують.
Honeyland: як сувенір масштабувався в бізнес
Марина ніколи не займалася медом в Україні. Вони з чоловіком мають значний досвід в маркетингу. Проте батько жінки має пасіку, і саме звідти вона взяла кілька баночок меду, збираючись до Англії.
– Так склалося, що коли ми їхали в Англію, думали, що ж привезти з України як сувенір. І я привезла мед з пасіки мого батька. Чоловік розробив етикетки для цього меду, персоналізовані етикетки з іменами нашої host family (сім’ї, яка їх приймає). Люди були дуже вражені цим, сказали, що це гарно і смачно. Але про бізнес я тоді, звісно, не думала, тому що ми планували залишитись на пів року і потім повернутися до України, але не так сталося.
Десь після півтора року в Англії сину виповнилося три, він вже почав ходити в садочок, і в мене з’явився час, щоб працювати. Тоді я майже рік працювала в готелі, це була часткова зайнятість і мій новий, цікавий досвід, хоча я ніколи не робила таку роботу, – зізнається киянка.
Марина каже: відчула потребу робити щось, що має сенс, що може принести більше користі. І тут згадала про мед, який колись привезла як подарунок.
“Насправді, за нашим українським медом стоїть величезна історія, нам є що розказати. Україна до війни була виробником №1 натурального меду в Європі, а люди про це не знають”.
– Для нас це також змога показати Україну з позитивного боку, – пояснює вона. – Я вивчала цю тему і поступово-поступово дозріла до того, щоб, власне, розпочати щось робити. Рік тому я зареєструвала компанію, з грудня 2024-го в Британію заїхала наша перша партія меду.
Важливою місією свого бренду жінка бачить підтримку українських бджолярів та допомогу українським сім’ям у збереженні їхньої давньої спадщини, а також просування українського меду в усьому світі.
“Honeyland – це не тільки про якісний натуральний мед, а також і про те, що Україна має чим пишатись, і українці можуть зробити цей продукт цікавим, сучасним”.
– Наш продукт – це не просто традиційний класичний мед, у виробництві використовуються сучасні технології, які зберігають максимальну користь натурального меду, але завдяки кремуванню, наприклад, він не кристалізується, має кремову текстуру і при цьому зберігає всі природні властивості– зазначає Марина.
Ще одна фішка Honeyland – акцент на медових міксах: наприклад, мед з лісовим горіхом і какао пропонують як здорову альтернативу «Nutella».
– Також пропонуємо незвичні смаки, наприклад, hot honey – гострий мед, який насправді дуже трендовий зараз, і в Британії він набирає популярності. До того ж, ми завезли сюди унікальний гострий мед, якого на ринку ще немає, – це гострий мед з манго. Для людей це неочікувано, але вони готові пробувати, – зауважила жінка.
«Наш гречаний мед можна порівняти з відомим у світі медом манука»
Марина розповідає, що перед запуском бізнесу вона прискіпливо вивчала британський ринок меду, щоб запропонувати саме те, чого людям хочеться.
– Більшість споживачів меду – це така консервативна аудиторія середнього і старшого віку. Вони споживають традиційний, класичний мед. Серед них найпопулярніший, наприклад, соняшниковий мед, який ще й асоціація з Україною. Переважно люди у великих містах готові експериментувати, куштувати щось нове, тому вони просто в захваті від наших медових міксів, – розповідає вона.
– Після того, як ми здобули золото на London International Honey Awards, а саме міжнародне визнання нашого гречаного меду, він також набирає популярності. Про гречаний мед британці не знають взагалі. Але нам хотілося поділитися цим продуктом, тому що він унікальний.
Це як манука (унікальний сорт меду, який виробляється з нектару квітки манука, що росте в Новій Зеландії та частково в Австралії, – ред.).
“Про мануку всі знають, наскільки він лікувальний і смачний. Гречаний мед дуже схожий за своїми властивостями, проте маловідомий”.
Тому це для нас був свого роду такий виклик – познайомити споживача з ним. Нам багато людей кажуть: «Я не знала, що мед може смакувати так». Він дійсно має інший, дуже сильний смак.
Нетворкінг – це головне
Чимало українців у Британії мріють відкрити власну справу, але не всім це вдається. Запитую Марину про те, наскільки складно було реалізувати цю ідею в чужій країні.
За її словами, все залежить від внутрішньої готовності та рішучості брати на себе відповідальність, стикатися з певними труднощами: «Це наче постійний вихід за межі зони комфорту. Але коли є ця готовність, коли є рішення, я точно можу сказати, що всі двері відкриваються і з’являються люди, які готові допомагати, порадити».
Вона додає, що технічно відкрити компанію нескладно. Реєстрація займає кілька тижнів, відкриття банківського рахунку – від кількох днів до місяця:
“Тут набагато легше зареєструвати бізнес, ніж в Україні. Лише треба знати правила та чітко розуміти, що людина може робити сама, а що краще доручити спеціалістам, особливо якщо ти в чужій країні”.
Дуже важливим явищем у Британії є нетворкінг. Це можуть бути як офлайн, так й онлайн зустрічі, метою яких є комунікація, знайомства та зв’язки. Зі слів Марини, саме нетворкінг значною мірою допоміг їй в реалізації своєї мети.
– Я пів року, знаєте, «носилася» зі своєю ідеєю. Так, в мене є ідея, історія, мені є чим поділитися. Але я не знаю, з чого почати. Я почала відвідувати нетворкінг-зустрічі, і все закрутилося, – ділиться вона. – Це цікаво працює, тому що ти сидиш на якійсь нетворкінг-зустрічі, нічого не очікуючи, а потім зустрічаєш там людину, яка тобі радить когось… Хоча я розумію, що якби я була в Лондоні чи в іншому великому місті, мої можливості були б більші з точки зору і бізнесу, і контактів. Але я тут, де я є.
«Для українців немає нічого неможливого»
Зараз мед від Honeyland можна придбати онлайн через сайт. Крім того, він є на полицях десятка магазинів в Девоні, де мешкає Марина. У планах – розширення і на великі мережі. Проте з цим не так просто.
– Насамперед ми працюємо над репутацією, над своїм іменем, над довірою. Та мати класний товар – недостатньо. У великих мереж є досить жорсткі вимоги до всього: це сертифікація виробництва, вимоги до програмного забезпечення, логістика, доставка, дуже-дуже багато нюансів. На даному етапі ми над цим працюємо, але ще треба докласти зусиль, щоб ми були готові до такого рівня, – каже українка. – Ми розуміли з самого початку, що це потребує часу. Можливо, пів року, можливо, рік.
Усім, хто прагне розпочати власну справу, українка радить мати впевненість та віру в те, що все вийде.
“Все можливо! Мені здається, немає нічого неможливого, особливо нам, українцям. Ми стикнулися з війною, це взагалі найстрашніше, що може статися. Тому після цього, мені здається, нам немає чого сильно боятися”, – переконана киянка.
Вона зауважила цікаву відмінність між життям в Україні та Британії, попри те, що життя за кордоном, у таких країнах, як UK, часто здається нам кращим та вищим за рівнем. За її спостереженнями, українці звикли надавати якісні послуги та отримувати відповідні, а тому часто «змінюють стандарти, показуючи, як це має бути».
– Тут, в Англії, я спілкуюся з багатьма українськими підприємцями. І я точно можу сказати, що ми, українці, настільки звикли отримувати гарні послуги – від продуктів, закладів харчування до послуг краси та ремонтних робіт, тому ми більш прискіпливо ставимося до того, що ми отримуємо. Те, що для нас – «на трійку», для багатьох англійців – «вау, it’s amazing, it’s perfect».
І хоча жінка розвиває власний бренд, а її діти адаптувались до нового життя, вона каже, що не впевнена, що залишиться в Британії назавжди. Адже в Україні чоловік, рідні, дім. Марина зізнається: попри три роки життя в Англії вона не почувається там, як удома. Тому варіант повернутись у рідний Київ – цілком можливий: «Звісно, я сподіваюся все-таки повернутися в Україну, в мирну, безпечну країну, але тоді, коли я буду впевнена, що там безпечно для моїх дітей».
Читайте також: Українське кафе у Глостерширі: як сім’я біженців втілила мрію в життя
Авторка: Марина Кавкало
фото надані Мариною Георгієвою
