Понад 40 тисяч українців знайшли прихисток у Чикаго після повномасштабного вторгнення росії. Однак на тлі того, що адміністрація Дональда Трампа розглядає можливість скасування гуманітарного статусу для українських біженців, люди знову живуть у стресі.
Для багатьох це означає втрату всього, що вони збудували за останні два роки – роботу, стабільність та відчуття безпеки. Видання Chicago Sun-Times поспілкувалось із кількома українцями щодо їхніх планів та страхів у цій ситуації.
“Ми пройшли складний шлях”
Інга Руда разом із родиною вже два роки живе у передмісті Чикаго, де вони облаштували нове життя. Її діти, 7-річна донька та 14-річний син, ходять у школу, а вона з чоловіком знайшли стабільну роботу. Найголовніше – вони почуваються в безпеці. Проте це майбутнє зараз під загрозою.
“Ми пройшли складний шлях – отримували документи, шукали роботу, пристосовувалися до нового життя. І тепер у нас просто можуть усе це відібрати. Це здається нереальним. Як пояснити дітям, що тепер ми мусимо знову починати все спочатку?”, – каже Інга.
Волтер Тун, виконавчий директор українського агентства Selfreliance Association, каже, що українці в Чикаго живуть у страху: “Ніхто не знає, що станеться далі. Це постійний стрес і моральне виснаження”.
“Ці люди не зловживають системою. Вони мають дозвіл на роботу, платять податки та інтегруються в суспільство”, – додає він. “Багато з них просто не мають куди повертатися – їхні будинки зруйновані, робочих місць немає”.
“Я бачила, як мої діти почали одужувати після війни”
Анжела Савенко, ще одна українська біженка, розповідає, що не уявляє повернення додому. Вона разом із чоловіком та двома малими дітьми залишила Україну через постійні обстріли.
“Коли бачиш, як твої діти ховаються в бомбосховищі, ти розумієш, що наступної миті вони можуть загинути. Я не могла більше ризикувати”, – каже вона.
Перші місяці в Чикаго її діти здригалися від звуку поліцейських сирен – вони нагадували їм повітряну тривогу в Україні.
“Зараз вони знову сміються, граються, стали спокійнішими. Вони кажуть: “Мамо, я щасливий тут”, – ділиться Анжела.
Юлія Олексійчук, яка приїхала до Чикаго всього чотири місяці тому, мала залишити навчання в медичному університеті у Львові. Тепер вона працює в агентстві з переселення та мріє повернутися до медицини.
“Моє майбутнє залежить від цього рішення. Я будую своє життя тут і хочу мати стабільний статус”, – пояснює вона.
“Ми живемо в режимі паузи”
Ольга Лукова, 28-річна українка, яка вже рік мешкає у Чикаго, розповідає, що відчуває, ніби її життя заморожене.
“Наша молодь втратила роки свого життя через війну. Ми не можемо будувати плани на майбутнє. Тільки починаєш щось налагоджувати – і знову мусиш все змінювати”, – каже вона.
Марія Дмитрів-Капеняк, президентка Іллінойського відділення Українського конгресового комітету Америки, каже, що українці в Чикаго мають більше захисту, ніж у деяких інших містах, оскільки тут діють закони, які обмежують співпрацю місцевої влади з федеральними імміграційними агентами. Проте вона хвилюється за тих, хто живе у штатах, де таких гарантій немає.
“В інших містах важко передбачити, що буде з цими сім’ями”, – говорить вона. “Вони шукають притулку від смерті й руйнувань, хочуть, щоб їхні діти ходили до школи без страху перед вибухами”.
Українці в Чикаго та по всій Америці чекають на остаточне рішення адміністрації Трампа, не знаючи, що принесе їм завтрашній день. У той час, як політики вирішують їхню долю, тисячі людей змушені знову жити в невизначеності.
Читайте також: З Бучі до Чикаго: історія української біженки про травму війни та еміграцію
