Про життя до повномасштабного вторгнення росії в Україну Вікторія Гончарук говорить так: “Я жила життя своєї мрії”. В 15 років вона переїхала до США і після навчання працювала на Волл-стріт. Нині ж вона медикиня “Госпітальєрів” на сході України.
Про свою історію, про рішення круто змінити життя, про те як це вважати домом Мангеттен, а потім — український схід Вікторія Гончарук (позивний Торі) розповіла в інтерв’ю the Ukraїner.
Ця розмова відбулась у межах проєкту “Повернення додому” – про українців, які повернулися з інших країн і вступили до добровольчого батальйону “Госпітальєри”, що готує бойових медиків і рятує життя поранених військових. Його гасло — “Заради кожного життя!”.
Вікторія розповіла, що переїхала до США ще підліткою, спочатку – за грантовою програмою на навчання у школі, згодом – за грантом для навчання в американському університеті.
Після навчання – пішла працювати інвестиційною аналітикинею на Волл-стріт в інвестиційному банку. Омріяна робота в центрі Мангеттена, з 20 років – зустрічі з гендиректорами компаній, якими захоплювалась.
Багато друзів, перспективи, подорожі світом – всього цього, зі слів Вікторії, вона змогла досягти за кордоном.
Торі будувала плани щодо кар’єри у сфері інвестиційного банкінгу. Зокрема – хотіла заснувати в Україні компанію венчурних інвестицій.
“Я бачила, що українські бізнеси страждають від нестачі інвестицій, як важко їх отримати в Україні, багато бізнесів були змушені їздити в Америку, щоб отримати ці венчурні інвестиції”, – розповіла дівчина.
Втім, повернулася в Україну з інших причин й раніше, ніж планувала – через повномасштабне вторгнення росії.
“Для мене просто все було як в тумані. Мені дуже хотілося одразу повернутися, бути з батьками. Тато пішов з ЗСУ, мама – в тероборону, сестра пішла також в армію в перші дні. Мені було дуже важко”.
На питання, як батьки поставились до рішення повернутися, говорить:
“Батьки – негативно, сестра – розуміючи. Друзі не з України – не розуміючи. Друзі-українці – теж з питаннями, – зізналась дівчина. – Це чітке бажання і розуміння, що я маю бути частиною цієї боротьби і бути тут – воно переважило”.
Торі розповідає: після повернення в Україну одразу пішла на курси тактичної медицини: “Я пройшла вишкіл у “Госпітальєрів” і на наступний день поїхала на передову. (…) “Працювала на Запорізькому, Авдіївському, Бахмутському, Лиманському і на Харківському напрямках”.
Найважче, говорить, втрачати близьких друзів: “Один з найближчих друзів, який загинув, був з окупованої території. Для мене було б найбільшим щастям приїхати в уже звільнене його рідне місто і подивитися, як він жив”.
На питання, про що мріє – відповідає: “Мрію дожити до моментів, коли я зможу мріяти”.
“Я була зарахована до Гарварду цього року, але я не поїду. Зарахували зараз, зарахують ще колись, якщо захочуть. Так само з кар’єрою. Пройшла цей шлях один раз – пройду ще раз, якщо захочу. Гарвард почекає”, – сказала Вікторія.
Більше про її історію та долі її побратимів та посестер, які повернулися з-за кордону і приєднались до фронтових медиків дивіться у відеосюжеті.
Читайте також: На війні в Україні загинув доброволець із Британії Пітер Фуше
Джерело: Ukraїner
