Варварський удар по “Охматдиту” не залишає Україні іншого вибору: або тотальна війна, або капітуляція, вважає медик-волонтер Геннадій Друзенко. путін готовий піти на все у цій війні — отже, і Україна має піти на небувалі, надзвичайні заходи.
Коли емоція після вчорашньої трагедії трохи схлинула, включився мозок — і став аналізувати, чим була вчорашня атака по “Охмадиту”.
Вона була максимально символічна. В “Ісіді” (в “Адонісі”, клініки розташовані в одній будівлі, – ред.) загинуло більше людей, але руйнування нового корпусу кращої дитячої лікарні України в центрі столиці серед біла дня було викликом: Україні, Заходу, людяності. Публічною декларацією: жодних правил в цій війні немає і не буде. Орда ні перед чим не зупиниться, аби зламати нашу волю до опору.
По суті, це запрошення до тотальної війни. Чи капітуляції. Бо тільки в такій війні в України є шанс вистояти і в цьому сенсі перемогти.
Російсько-українська війна стала новою нормальністю для світу. Захід прийняв, що Україна стала бойовищем, на якому він веде проксі-війну з віссю зла. Скільки вона триватиме — невідомо нікому. Доки українці будуть готові воювати, Захід даватиме їм зброю та кошти. Але(!) він ніколи — принаймні до завершення цієї війни — не відкриє безпекову парасольку над Україною. Бо в основі західної стратегії щодо росії лежить засадничий принцип “холодної війни”: No kinetics! Only proxies!
В цій ситуації вибір в нас небагатий: тотально мобілізувати уряд, економіку, дипломатію, ВПК та людей — чи готуватись до принизливого прийняття путінських умов.
Для обрання першої опції критичним є відновлення взаємної довіри між владою та суспільством. І поступове перенесення ставки на власні сили. Бо Захід ніколи не дозволить нам тотальну війну проти росії. А перемогти ми можемо, тільки тотально мобілізувавшись.
Чи здатні ми на це — переконливо засвідчить стрибок (чи його відсутність) кількості охочих добровільно мобілізуватись до Сил оборони України найближчими днями. Бо прокльони “мацкви” у ФБ добрі тільки для випускання емоційної пари. Вони не лікують своїх і не вбивають ворога. На жаль…
Тому щиро сподіваюсь, що ми зможемо мобілізуватися не тільки у Фейсбуці…
Українці по-різному коментують допис. Дехто підтримує, дехто киває на владу через провал мобілізації і дискредитацію системи, яка не спонукає українців тотально об’єднуватись.
“Як військовослужбовиця, я відчуваю ці виклики щодня. Атака на “Охмадит” – це справді символічний удар, який показує, що наш ворог не має жодних моральних обмежень. Ти правильно підмітив, що ми стоїмо перед вибором: або тотальна мобілізація всіх наших ресурсів, або капітуляція. Захід буде підтримувати нас зброєю і фінансами, але ми не можемо сподіватись на більше. Лише об’єднавши всі наші сили, ми зможемо перемогти. Ми маємо відновити взаємну довіру між владою та суспільством і ставити на власні сили. Це критично важливо, бо тільки так ми зможемо протистояти ворогу. Наші дії у найближчі дні покажуть, наскільки ми готові до цього виклику”, – прокоментувала Лолія Пальчікова-Козуб.
“Стрибок охочих мобілізуватися неможливий без виконання попередньої умови – відновлення довіри та мобілізації не тільки людей на фронт. Інакше це емоції, помста та відчай. Відновлення довіри та мобілізація економіки та управлінських зусиль не можливі без зміни всієї управлінської вертикалі – здається, про це вже немає ілюзій в нікого. Тобто перед нами завдання з зірочкою: як мирно змінити весь менеджмент під час війни та не завалитися при цьому у всіх сенсах. А сподіватися, що Захід щось там прокинеться та почне допомагати (у тому числі в зміні менеджменту) – марно, вони просто також не встигають”, – вважає Наталі Безмен.
“Давайте не будемо плекати ілюзій- тотальної самомобілізації не буде. Треба спуститися на землю і тверезо оцінити реалії життя. Між нескінченою виснажливою війною і тим, що називають капітуляцією- завжди є золота середина. Така, яку намацав Манергейм 80 років тому на час радянсько-фінської війни. Як результат- Фінляндія- передова країна. А могла бути знищена. Як Парагвай 160 років тому… Може- ворог на таку ‘парагвайську’ нашу реакцію і розраховує”, – пише Артур Білоус.
Читайте також: Майбутнє, в якому дехто не хоче, щоб були українські діти. Думка
Джерело: Геннадій Друзенко
