“Мабуть це найбільш небезпечна та фізично виснажлива операція з усіх, що мав честь та довіру документувати. Ви мусите бачити ці кадри, щоб зрозуміти, скільки сміливості та сталевої витримки необхідно, щоб йти вперед”.
Так відомий фотограф Костянтин Ліберов описав дводенний штурм разом із підрозділом ГУР МО Химера. Пронизливі світлини українських воїнів під час небезпечного завдання він опублікував у своєму Instagram.
Він показав, як бійці готуються до штурму та безпосередньо під час нього.
“Ніч напередодні виїзду – завжди напружена. Хтось перевіряє зброю, хтось – дзвонить близьким, щоб почути їх голос, адже всі розуміють, що це може бути в останнє, хтось ховає тривогу за сміхом та жартами, а хтось – просто поринає в себе та мовчить. Ніхто не спить, адже команда висуватись може поступити будь-якої хвилини”, – пише Ліберов.
“Десь о другій ночі ми рушаємо. Ворог зустрічає нас авіацією. Сусідню будівлю, в якій, до речі, з самого початку ми мали укриватися, зносить кабом. Подальші наші пересування супроводжуються ворожою артилерією та гвинтокрилами, трохи пізніше – fpv. Щось вибухає та здригається фактично кожної секунди.
Ти біжиш та повзеш, серце вистрибує з грудей, але зупинятись не можна, якщо хочеш жити.
Ніч зустрічаємо в сирому пильному підвалі два на чотири метри, де ми тулимося вдевʼятьох. Спати сидячи, затікає все, але втома така, що ти просто вимикаєшся. А ще холод…”, – розповідає Ліберов.
За декілька годин підвал, в якому перебувала група, починає розбирати артилерія, продовжує фотограф і додає, що під час одного з вибухів його оглушило, “а в голові лише думки, скільки той підвал ще протримається”.
Під ранок обстріл стихає, і вони можуть вирушати далі. Попри потужну оборону ворога, хлопці виконали поставлені задачі.
“Вихід зі штурму – це окрема операція, тому що артилерія ворога не перестає працювати навіть після того, як ви розбили їх піхоту. Більш того, тут я не раз робив акцент, що евакуаційні групи та техніка є бажаною ціллю для ворога. Тож після успішного виконання поставлених на штурмі задач ніхто не розслабляється, попереду напружений процес виходу зі штурму та евакуації поранених воїнів. Зробити це виходить ближче до ночі.
Ті, хто можуть йти, виходять з позицій самостійно, я в тому числі. Я чекаю на евакуаційне авто на точці перегрузу. За пару годин чутно гуркіт мотору. Це означає, що все вдалось, і вже за хвилину двері броні відчиняються та медики починають терміново надавати першу допомогу”.
“Обличчя та руки тих, хто вийшов з пекла. Справжня турбота та підтримка побратимів. Хлопець з перебитими ногами просить води, його товариш нахиляється, щоб його напоїти. Я дуже добре розумію цю спрагу.
Штурм – це неймовірно фізично виснажливо, дві доби на адреналіні, біг з перешкодами в повній амуніції та із важкою зброєю.
З собою можна взяти лише обмежену кількість води, тож вона почала закінчуватись в нас вже наступного ранку. Те, з яким обличчям той хлопець робить перший ковток, можна порівняти лише з тим, як він викурює першу сигарету, теж турботливо подану побратимом.
Щодня наші воїни роблять надлюдські зусилля, щоб в нас з вами просто було життя. І ніяка політика тут ні до чого. Памʼятати про їх щоденний подвиг та підтримувати, допомагати всім, чим можемо – це менше, що ми можемо зробити, щоб віддячити”, – підсумував Ліберов.
Раніше фотограф поділився світлинами із фронту взимку: “Втома в очах тих, хто стоїть на смерть”
Джерело: Instagram Libkos
