Відомий шеф-кухар Едмонтону Бред Смоляк, який готував для королеви Єлизавети ІІ, наставляє групу українських біженців, які працюють в Ukrainian’s Kitchen, йдеться в публікації Edmonton Journal.
«Для мене це було майже як крок назад у часі та можливість працювати зі своїми бабами, які були чудовими кухарями. Це свого роду урок історії, урок життя. Мені було дуже весело», – сказав Смоляк, який займається з групою раз на тиждень.
«Як тільки я приїхав сюди і почав працювати з цими жінками, я просто закохався в їхні історії та їхній позитив. Це був чудовий досвід для мене».
Був на межі смерті
Для Смоляка робота шеф-кухаря була його пристрастю, його заробітком. Але Смоляк, який народився з вродженою вадою серця, все життя страждав від серцевих ускладнень. Зрештою це досягло переломної точки у 2018 році, коли він був у від’їзді, працюючи в Новій Шотландії.
«Я повернувся, і я був у дуже поганій формі. Я знав, що потрапив у серйозну біду, – згадував Смоляк. – У мене була серцева недостатність… і простий факт полягає в тому, що моє серце виснажувалося, і ніхто нічого не міг з цим зробити. Лікарі сказали мені, що, на жаль, вони не можуть зробити мені трансплантацію».
З таким діагнозом Смоляку залишалося жити лише три місяці. Але несподівано через два тижні лікарі передзвонили та сказали, що він кандидат на процедуру штучного серця.
Зараз, п’ять років потому, він має новий погляд на життя. Були зміни та моменти, коли він прагнув керувати власною кухнею та відновити свою кар’єру шеф-кухаря, але він вдячний за кожен новий день.
«Спочатку це було не так складно, тому що мені казали, що моє життя на кону, і я повинен це зробити. Це було після того, коли мені було складніше, тому що я повинен був увібрати це й усвідомити, що я ніколи не повернусь до керування кухнею», – сказав Смоляк.
Повернення на кухню в якості наставника стало для нього можливістю передати свою пристрасть до кулінарії. Група жінок не є професійними шеф-кухарями, і всі мають дуже різний досвід.
«Це чудові маленькі «губки», які все вбирають, – сказав Смоляк. – Вони вчилися готувати від своїх мам і бабусь. Я навчав їх організації та стежив, щоб усе відповідало стандартам здоров’я.
Кожного дня ми готуємо українську страву, яку я ніколи раніше не куштував, і я виріс в українській родині, тому я думав, що скуштував усе. Я постійно вивчаю їхню їжу».
Ukrainian’s Kitchen відкрили Дженіс Крісса та її донька Джорджія Мур у травні. Це перша кухня в Канаді, повністю керована прибулими, які залишили Україну через війну.
“Душа нашої команди”
Юлія Шабанова вдячна навчатися у такого досвідченого кухаря, як Смоляк.
«Бред, як душа нашої команди. Коли він приходить по середах, він завжди жартує і часто привозить для нас щось новеньке і смачненьке, – розповіла Шабанова. – Ми знаємо, що сталося з його здоров’ям. Він каже нам, коли приходить сюди, що це робить його щасливішим і змушує почуватися більш живим».
Коли Смоляка попросили стати наставником, він скористався можливістю не просто знову повернутися на кухню, а й допомогти чудовій ініціативі.
«Це чудова річ, що вони роблять, і я вірю, що можу допомогти їм допомогти собі, – сказав Смоляк. – Якщо вони зможуть приїхати сюди і забути про те, що відбувається в їхньому домі (країні) на кілька годин на день, я зможу чогось навчитися, поділюся хихиканням і сміхом. Це частина «Я люблю Люсі» та «Пекельна кухня», але було дуже весело працювати з цими жінками».
Під керівництвом Смоляка жінки багато чому навчилися за останні кілька місяців. І своєю чергою навчили його кількох речей. Вони навіть звільнили його від ліплення вареників – тепер він переведений на розкачування тіста.
«Я думав, що мої навички досить хороші, але на них наклали вето», – засміявся Смоляк.
«З певним керівництвом і лідерством вони взяли на себе деякі ролі самостійно, і я просто вражений їхньою робочою етикою. Це неймовірно. Вони так сильно володіють, дбають і люблять свій продукт і те, що вони виробляють. Вони готують кожну страву так, ніби вона йде на їхній сімейний стіл, і нам цього потрібно більше».
У той час як той важливий дзвінок від лікарів у 2018 році дав йому другий шанс на життя, Смоляк сказав, що другий дзвінок з «Української кухні» дав йому ще один шанс.
«Одного я ніколи не робив – це втрачав надію, – сказав Смоляк. – Я ніколи не буду кандидатом на пересадку серця. Я на п’ятирічному рубежі, і щороку після цього ваша виживаність знижується від восьми до 10 відсотків. Але ти робиш те, що можеш. Ви повинні продовжувати жити і черпати з життя кожну унцію».
Читайте також: Надто складно встигнути: українці у Квебеку – про вимоги щодо постійного проживання
Джерело: Edmonton Journal
