Три роки тому вони рятували дітей від снайперів у підвалі зруйнованого Маріуполя, а сьогодні облаштували затишний дім у Південній Дакоті. Але вже за кілька тижнів родина Белязе може опинитися перед вибором: знову бігти або повертатися під обстріли.
South Dakota Searchlight розповідає історію сім’ї Ілони та Валерія Белязе та їхніх трьох дітей. Найменшому – сім місяців, тому Ілона зараз вдома з малюком, Валерій працює підрядником.
Їхній рідний Маріуполь став однією з перших мішеней рф – за п’ять тижнів після повномасштабного вторгнення вони були змушені тікати. Коли російські війська обстрілювали квартали, у квартирі Белязе не було ні світла, ні тепла. Діти спали у шафі – їм забороняли навіть підходити до вікон. Після того, як їхній будинок знищили танки, сім’я переховувалася у квартирі родичів.
Валерій щодня ризикував життям, шукаючи їжу й воду, проходячи повз тіла сусідів та знайомих.
«Він виходив з дому за водою, а снайпери чатували просто біля моря», – пригадує Ілона.
Зрештою вони вирвалися до США, але вже 17 серпня новий дім можуть втратити.
«Ми навіть не хочемо думати, що доведеться починати все спочатку»
Сім’я Белязе – серед 117 тисяч українців, які приїхали у США за програмою Uniting for Ukraine (U4U) – гуманітарного паролю, що дозволяє перебувати в країні з тимчасовим спонсорством. Lutheran Social Services Південної Дакоти з 2022 року допомогли прийняти 484 українці. Проте адміністрація Дональда Трампа призупинила нові заявки і продовження програми U4U, а помилкові листи від Департаменту внутрішньої безпеки у квітні про нібито скасування статусу лише додали тривоги.
Конгрес так і не створив шляху до постійного проживання для українців з гуманітарним паролем. Коли у серпні для Белязе спливе дворічний термін, їхній дозвіл завершиться. У квітні сім’я отримала відмову у наданні притулку. Їхні варіанти обмежені: повертатися в Україну, просити захисту в іншій країні або чекати рішення апеляції.
«У нас немає плану. Ми навіть не хочемо думати, що знову доведеться починати все спочатку», – сказала Ілона.
Брюс і Сьюзан Бюлери – пенсіонери, які живуть за кілька кварталів і стали головними спонсорами сім’ї. Саме у їхньому підвалі Белязе жили перші 10 місяців після приїзду. «У нас було місце. Ми бачили сім’ю, яка потребує допомоги», – згадує Брюс. Він допоміг Валерію знайти роботу всього за три дні. Церква Бюлерів зібрала гроші, щоб прийняти родину, «як на сайті знайомств», жартує Сьюзан.
Сьогодні Валерій і Ілона мають власний дім і дві машини, купили меблі, сплачують податки. Валерій навіть обрав для сина ім’я – максимально американське: Браян.
Брюс обурюється через можливу депортацію: «Це безглуздо. Вони легально тут, працюють, сплачують податки. Кожен, кому я це розповідаю, каже, що це божевілля». Він підрахував, що у Ватертауні є ще з десяток українських сімей, які також живуть за програмою гуманітарного паролю. Дві вже виїхали у пошуках притулку в Європі.
«Вони виганяють людей, які працюють і потрібні нашій економіці», – каже Брюс.
Тривога торкнулася не лише українців.
«Найбільше мене обурює, що ці люди зробили все, що каже адміністрація: вони легально пройшли всі етапи, знайшли спонсорів, які фінансово підтримують їх і відповідають за них», – пояснює Брюс Блумер, спонсор родини з Гаїті, якій тепер теж загрожує висилка.
Наразі сім’я Белязе чекає рішення апеляції. Їхній молодший син має американське громадянство, донька майже вільно володіє англійською. Якщо їхнє клопотання не розглянуть до серпня, справу передадуть до суду.
«Ми все ще сподіваємося, що нам дозволять залишитися», – каже Ілона. «Це наш дім».
Читайте також: Українці про страх за своє майбутнє у США: “Найгірше – це невизначеність”
фото: Makenzie Huber/South Dakota Searchlight
