Вона виїхала з окупованого Луганська, жила в Канаді, але зрештою повернулася в Україну. Історія Олени Мінько, яку вона розповіла для SD.UA, — це не лише про війну і переїзди, а й про вибір, мову та роботу, яка тримає на плаву.
В інтерв’ю вона розповідає про свій шлях, життя за кордоном і чому вирішила повернутися додому.
Олена Мінько залишила Луганськ у липні 2014 року — буквально одним із останніх потягів. Із собою взяла лише найнеобхідніше та домашню кішку. Відтоді минуло десять років, і її життя не раз змінювалося.
Сьогодні вона мешкає у Вишневому під Києвом та працює викладачкою англійської мови, перекладачкою та репетиторкою.
Основний напрям — підготовка до міжнародних іспитів, зокрема IELTS і CELPIP, які найчастіше потрібні українцям для еміграції, особливо до Канади.
Вона зізнається, що саме учні стали для неї точкою стабільності в нестабільному світі.
Водночас любов до мов формувалася ще з дитинства. Її мама свідомо обрала для доньки україномовний клас у Луганську — і це рішення, за словами Олени, визначило багато в її житті.
“Мама спеціально обрала український клас. Тому мені було легше приїжджати сюди — я одразу розмовляла українською вільно. Мені вільно розмовляти і українською, і російською, і англійською. Це зіграло на руку”.
Ще до війни Олена вирішила пов’язати життя з мовами та вступила на факультет іноземних мов. Вона працювала з дітьми, зокрема в таборах, і поступово формувала себе як викладачку. З часом це переросло у повноцінну професію — з фокусом на практичні знання, які допомагають людям виїжджати за кордон, складати іспити та будувати нове життя.
Досвід Канади і повернення
Після початку повномасштабної війни Олена, як і тисячі українців, вирушила до Канади. Там вона не лише адаптовувалася до нового життя, а й продовжила працювати за фахом — викладати англійську та готувати студентів до мовних іспитів.
Життя в Канаді дало їй змогу глибше зрозуміти систему імміграції зсередини — зокрема, як саме мовні сертифікати впливають на можливість отримати роботу чи постійне проживання. Вона побачила, що для більшості українців знання мови — це не просто навичка, а ключовий інструмент для легалізації та побудови кар’єри.
Попри стабільність і безпеку, Олена зрештою вирішила повернутися в Україну.
Вона пояснює це не лише особистими причинами, а й відчуттям, що її робота потрібна саме тут — у допомозі українцям, які тільки планують виїзд або вже проходять цей шлях.
Робота з українцями за кордоном: іспити, що відкривають двері
Сьогодні значна частина учнів Олени — українці, які або вже живуть у Канаді, або готуються до переїзду. Основний фокус її роботи — підготовка до двох ключових мовних іспитів: IELTS та CELPIP.
Вона пояснює, що ці тести часто плутають, хоча вони мають різні цілі та формат:
- IELTS — міжнародний іспит, який визнається у багатьох країнах. Його складають ті, хто планує навчання або імміграцію не лише до Канади, а й до Великої Британії, Австралії та інших держав. Іспит включає чотири частини: аудіювання, читання, письмо та говоріння. Усна частина проходить із живим екзаменатором, що для багатьох є стресовим моментом.
- CELPIP — більш «канадський» формат, який орієнтований саме на імміграційні програми Канади. Усі частини тесту проходять на комп’ютері, включно з говорінням. Це, за словами Олени, часто спрощує процес для тих, хто хвилюється через живе спілкування.
Вона зазначає, що після 2022 року попит на обидва іспити різко зріс. Багато українців змушені швидко підтягувати мову, щоб відповідати вимогам імміграційних програм або отримати роботу.
У своїй роботі Олена робить акцент не лише на теорії, а й на практичних навичках: як правильно будувати відповіді, уникати типових помилок і набирати потрібний бал.
“Це не просто англійська — це стратегія складання іспиту. Люди часто знають мову, але не розуміють формат, і через це втрачають бали”.
Вона додає, що для багатьох її студентів складання іспиту стає переломним моментом — саме після цього відкривається можливість подати документи на імміграцію або знайти роботу за кордоном.
Читайте також: CELPIP чи IELTS: який тест краще обрати при імміграції в Канаду
фото з архіву Олени Мінько
